Каталог свідчень

Халкедонський Собор

І постанова Халкедонського Собору, про який пише Евагрій (lib. 2, cap. 4) говорить: «Тому, слідуючи за святими отцями, ми сповідуємо одного і Того Самого Сина, нашого Господа Ісуса Христа, і ми всі одностайно навчаємо, що Він Сам є досконалий у божественності, та досконалий у людськості; що Він є по правді Богом і по правді людиною, з розумною душею і тілом; єдиносущним з Отцем, відповідно до божественності і єдиносущний також з нами, відповідно до людськості, у всьому як ми, однак без гріха; відповідно до божественності, народжений від Отця перед усіма віками, відповідно до людськості, народжений у ці останні дні для нас і для нашого спасіння від Діви Марії, матері Божої; одного і Того Самого Ісуса Христа, Єдинородного Сина і Господа, знаного у двох природах, незмішувано, незмінно, нероздільно та невіддільно, відмінність цих природ жодним чином не усунено союзом, а радше властивості обох природ збережено, і обидві вони співдіють у одній Особі та сутності, не так, наче поділені або розділені у двох Особах, але в одному і Тому Самому Сині, Єдинородному Богові, Слові і Господі Ісусі Христі; як від початку про Нього звіщали пророки і Сам Христос навчав нас, і як було передано нам Символом отців».

ЛЕВ

Десятий синодальний лист Лева (Ad Flavianum, cap. 3, fol. 92), який мав повчальну силу для Халкедонського Собору, каже таке:

Не зачіпаючи особливості кожної природи і поєднуючись у одній Особі, величністю була набута покірність, силою слабкість, вічністю смерть, і з метою заплатити борг нашого стану, природа, яка не могла страждати, була поєднана із природою, яка може страждати, так що наш один і Той Самий Посередник міг одночасно померти, відповідно до однієї природи, і не міг, відповідно до іншої.

Також (cap. 4, fol. 93): «Той, Хто є правдививим Богом, є також і правдивою людиною, бо водночас і покірність мужа, і величність Бога є взаємними. Бо так само як Бог не змінюється Його жалістю, так і людина не поглинається божественною честю; бо кожна форма чинить те, що їй властиво із спілкуванням з іншою, а саме, що Слово чинить те, що належить Слову, а плоть виконує те, що належить плоті. Одна із цих сяє чудесами, інша природа потрапляє під порази. Він є Бог, тому що на початку було Слово, і Бог був Слово, Яким були вчинені усі речі. Він є муж, тому що Слово сталося плоттю, і Він був народжений від жінки. Також через цю єдність Особи, яку треба розуміти в обох природах, ми читаємо, що Син Людський зійшов з небес, коли Син Божий набув плоть від Діви Марії».

І знову (cap. 5, fol. 93): «Сказано, що Син Божий був розіпнутий і похований, хоча Він страждав це все не у Своїй божественності, якою Він є єдиносущним з Отцем, але в немочі людської природи».

Це слова двох Соборів: Ефеського та Халкедонського, з якими також погоджуються всі інші святі отці. Це є саме тим, про що донині так бажають зазначити та проголосити вчені мужі в наших школах словами абстрактний і конкретний, на які ця книга також має посилання кількома словами (Одн. Прог. viii. 43): «Все те, про що добре знають учені мужі, повинно бути в наших школах збереженим у правдивому значенні».

Ці слова у їхньому правдивому смислі є тими словами, які визначають цілковиту Особу в Христі, такі, як Бог, людина. Але абстрактні терміни є словами, якими розуміються природи в Особі Христа і висловлені, як божественність, людськість.

Відповідно до цього розрізнення, вірно сказано у конкретному: «Бог є людина», «людина є Бог». З іншого боку, вислови в абстрактному: «Божественність є людськістю», «людськість є божественністю» є невірними.

Подібним чином щодо сутнісних властивостей, властивості однієї природи не можуть стверджувати властивості іншої природи в абстрактному, так наче вони можуть бути також властивостями іншої природи. Тому наступні вислови є фальшивими та невірними, так наче було би сказано: «Людська природа є Всемогутність, вона є з вічності». Так само як і самі властивості не можуть стверджувати одна одну, так наче говорилося б: «Смертність є безсмертям» і навпаки. Бо такими висловами розрізнення природ та їхніх властивостей руйнується, вони сплутуються одна з одною, перемінюються одна в одну, і таким чином стають рівними та подібними. Але через те, що ми повинні не лише знати і твердо вірувати, що набута людська природа має і зберігає в Особі Христа в усій вічності її сутність та всі її природні сутнісні властивості, але є справою особливої важливості і в ній вміщено найбільшу втіху для християн, щоб ми також зі Святого Писання знали та без сумніву вірували у величність, до якої було піднесено цю людську природу на ділі та в правді особовим союзом, яким вона, таким чином, стала особисто учасником, і як про це достатньо пояснено в Книзі Злагоди. І відповідно, таким чином, щоб кожен зміг побачити, що в цій книзі також і згадки немає про якісь нові, дивні, самовинайдені, нечувані парадокси та вислови, запроваджені у Церкву Божу, то наступний каталог свідченьперш за все зі Святого Писання, потім також із давніх, чистих учителів Церкви, особливо із тих отців, які також були найвидатнішими і провідниками у перших чотирьох Вселенських Соборах чітко це покаже і з нього можна буде зрозуміти, як вони говорили про цей предмет.

І для того щоб християнський читач міг з більшою готовністю це розуміти та про це розважати, то їх було узгоджено відповідно до кількох різних частин таким чином: