Апологія Ауґсбурзького віросповідання

Розділ IV

Стаття XI. Про сповідь

Одинадцяту статтю «Про збереження відпущення гріхів у Церкві» схвалено. Але вони додають виправлення щодо сповіді, а саме те, що треба дотримуватися правила, яке називається Omnis utriusque,¹⁴ і що треба робити щорічну сповідь, і хоча всіх гріхів перерахувати неможливо, все-таки треба намагатися їх пригадати, і ті, які можна пригадати, треба перерахувати. Щодо цієї цілої статті, ми трохи далі¹⁵ поговоримо більше, коли пояснюватимемо нашу повну точку зору про покаяння.
Добре відомо, що ми так пояснювали та вшановували [що ми проповідували, писали та навчали у спосіб настільки християнський, правильний та чистий] користь відпущення гріхів і Влади Ключів, що багато стражденних сумлінь одержали втіху з нашої доктрини після того, як вони чули, що це заповідь Божа і навіть саме Євангеліє, що нам треба вірити у відпущення гріхів, і вважати за певне те, що відпущення гріхів дається даремно заради Христа, і що нам треба вірити, що цією вірою ми є правдиво примиреними з Богом [так, наче ми почули голос з небес]. Це вірування підбадьорило багато побожних сумлінь і на початку створило Лютерові найдобрішу славу серед усіх добрих людей через те, що воно виявляє певну та надійну втіху; тому що попередньо цілий розділ [ціла необхідна доктрина про покаяння і] про відпущення тримався пригніченим доктринами про діла через те, що софісти та монахи нічого не навчали про віру і про даремне відпущення гріхів [але спрямовували людей до їхніх власних діл, з яких не виходить нічого, окрім сумніву у стривожених сумліннях].
Але з огляду на час, звичайно, більшість людей у наших церквах використовують Таїнства відпущення гріхів і Господню Вечерю частіше протягом року. А ті, хто навчає про цінність та плоди Таїнств, навчають таким чином, щоб запрошувати людей використовувати Таїнства часто. Бо про цей предмет є багато всього написано нашими богословами таким чином, що противники, якщо вони є добрими мужами, поза всяким сумнівом, їх схвалять і похвалять.
Відлучення також проголошується відкрито нечестивим і тим, хто зневажає Таїнства. Це робиться і відповідно до Євангелія, і відповідно до старих канонів.
Але певний час не визначається, бо всі однаково не готові водночас. І навіть якби всі були зібраними водночас, людей неможливо було би почути та навчити у порядку [так ретельно]. І старі канони та отці не встановлювали певного визначеного часу. Канон говорить тільки таким чином:¹⁶ «Якщо хтось вступає у Церкву і ніколи не причащається, то їм треба докорити, що якщо вони не причащаються, тоді хай прийдуть до покаяння. Якщо вони причащаються [якщо вони бажають, щоб їх вважали за християн], то хай їх не виключають. Якщо вони цього не роблять, то їх треба виключити». Христос [Павло] каже (1 Кор. 11:29), що той, хто їсть негідно, той суд собі їсть. Відповідно пастирі не змушують тих, хто не є підготовленим, використовувати Таїнства.
Щодо перераховування гріхів у сповіді, то люди навчаються таким чином, щоби на сумління не накидали сильця. Хоча є користь у тім, щоби привчати недосвідчених людей перераховувати деякі речі для того, щоб вони були краще підготованими до науки, все-таки ми зараз обговорюємо те, що є необхідним, відповідно до Закону Божого. Отже, противники не повинні цитувати нам Omnis utriusque, яке нам не є відомим, але вони повинні показати із Закону Божого, що перерахування гріхів є необхідним для їхнього відпущення.
Ціла Церква по всій Європі знає, що це за сильце, накинуте на сумління, цей пункт у правилах, який наказує, що треба сповідати всі гріхи. Так само і текст сам по собі не має такої шкоди, як те, що потім додали сумісти, що збирають обставини¹⁷ гріхів. Які то були лабіринти! Яка велика тортура навіть для найкращого розуму! Бо ці підбурювання жаху жодним чином не впливали на розпущених та богозневажливих людей.
Потому, які трагедії були спричинені питаннями про свого особистого священика¹⁸ серед пастирів і братів [монахів різноманітних орденів], які в той же час жодним чином не були братами, коли вели війну про юрисдикцію сповідей! Тож ми віруємо, що, відповідно до Божого Закону, перерахування гріхів не є обов'язковим. Це також влаштовує Панормітанія і багатьох інших вчених юрисконсультів.¹⁹ Ми так само не бажаємо нав'язати необхідність на сумління наших людей правилом Omnis utriusque, про яке ми вважаємо, як і про інші людські традиції, що вони не є діями поклоніння Богові, необхідними для виправдання. І це правило наказує неможливе: що ми повинні сповідувати всі гріхи. Проте очевидно, що ми більшості гріхів ані пам'ятаємо, ані розуміємо їх [ані правдиво бачимо свої найбільші гріхи], відповідно до Пс. 19:13: «А помилки хто зрозуміє?»
Якщо пастирі є добрими мужами, то вони знатимуть, як корисно досліджувати [молодих та інших] недосвідчених людей; але ми не бажаємо санкціонувати тортури сумістів, які, навпаки, виявили би більше нетерпимості, якби було додано хоча б одне слово про віру, яка втішає і підбадьорює сумління. Тепер щодо цієї віри, яка здобуває відпущення гріхів, немає і згадки в такій величезній купі статутів, коментарів, резюме та книгах сповідань. Про Христа ніде там не прочитаєте. Там прочитаєте тільки про переліки гріхів. І більша частина там присвячена гріхам проти людської традиції, а це все марнота марнот.
Ця доктрина змусила впасти у відчай багато сумлінь, що не змогли знайти спокою, тому що вірили, що таке перерахування було необхідним за Божим Законом; а вони ж пересвідчилися, що це не є можливим. Але інші, не менш важливі помилки, є в доктрині наших противників про покаяння, які ми тепер перерахуємо.

¹⁴ Канон ххі., Четвертий Латеранський Собор, 1215 р. по Р. Х.
¹⁵ Апологія, ст. v.
¹⁶ Толедський Собор, 400 р. по Р. Х.
¹⁷ Тридентський Собор також вимагає їх сповідування, парагр. 14, кап. 5.
¹⁸ Omnis utriusque вимагає, щоб йому сповідувалися всі гріхи.
¹⁹ Ауґсбурзьке віросповідання, xxv.: 12.