Великий Катехізис

ЧАСТИНА ПЕРША

Восьма Заповідь

  1. Не свідчи неправдиво на свого ближнього!
  2. Окрім власного тіла, дружини [чоловіка] і світського статку, ми все ж маємо ще один скарб, а саме честь і добру славу [славне свідоцтво про чесне і незаплямоване ім'я і репутацію], без котрої ми не можемо існувати. Бо нестерпно жити серед людей у відвертій ганьбі і загальній зневазі.
  3. Тому Бог бажає, щоб ближнього нашого не позбавляли його репутації і доброго імені так само, як грошей і статків, і щоб його репутацію не зменшували, щоб кожен міг отримувати всю належну йому [повагу] і виглядати в очах дружини, дітей, прислуги і всіх людей довкола таким, яким він є насправді.
  4. І перш за все ми відносимо найпростіше значення даної Заповіді, тобто слів: «Не свідчи неправдиво на свого ближнього!» до публічних судів, де бідну, нещасну людину звинувачують і утискують неправдивими свідченнями, щоб покарати фізично, майном чи честю [принизити гідність, позбавити поваги].
  5. Здається, що в даний час це має до нас найменше відношення. Але серед юдеїв таке явище було розповсюджене дуже широко, і це було звичайним ділом. Тому що народом керував чудовий і кваліфікований [вмілий] уряд. А всюди, де збереглося таке керівництво, цей гріх буде мати місце. Причина цього така, що там, де судді, бургомістри, князі та інші володарі критикують і судять, події завжди розвиваються по типовому для світу сценарію, а саме люди не хочуть образити когось, [і тому] підлещуються і говорять так, щоб віднайти прихильність, гроші, перспективи і дружбу. І в результаті бідна людина та її справа неминуче придушується, проголошується ганебною і карається. І це лихо характерне для всього світу, тому що в судах рідко головують праведні люди.
  6. Бо для того, щоб бути суддею, вимагається, перш за все, бути праведною людиною, і не лише праведною, але також мудрою, помірною [скромною], та слід бути сміливою і рішучою людиною. Так само і свідком може бути безстрашна і особливо праведна людина. Бо людина, котра повинна судити всі діла праведно і виносити по них свої рішення, нерідко ображає хороших друзів, рідних, ближніх, а також багатих і могутніх людей, котрі можуть послужити [зіслужити йому добру службу] чи нашкодити йому. Таким чином, він повинен бути [у цьому відношенні] сліпим і тримати свої очі і вуха закритими, не бачити і не чути, але спрямовуватися прямо на те, що стає перед ним, і вирішувати відповідно.
  7. Таким чином, ця Заповідь дана, перш за все, для того, щоб кожний допомагав ближньому своєму відстоювати свої права і не дозволяв порушувати їх, але сприяв і всіляко підтримував їх, незалежно від того, ким він єсуддею чи свідком, і чого б це не стосувалось.
  8. І особливо це [дана Заповідь] встановлюється для законників [юристів, людей, що чинять правосуддя], щоб вони правдиво і праведно розбирали кожну справу, дозволяючи правді залишатися правдою, і, з іншого боку, не викривляючи нічого [шляхом хитрощів і особливих прийомів вибілюючи неправду і перетворюючи її на правду], так само, як не витлумачуючи її неправдиво і не замовчуючи, незалежно від того, скільки грошей має людина, якими вона володіє майном і владою, чи наскільки вона є шанованою у світі. Це одна частина і найпростіше значення цієї Заповіді стосовно всього, що відбувається в судах.
  9. Однак дана Заповідь поширюється набагато далі, якщо ми застосуємо її до духовного правосуддя, чи правління. Те, що людина неправдиво свідкує проти ближнього свого, відбувається часто і повсюдно. Бо скрізь, де існують праведні проповідники і християни, вони повинні виносити присуд світові, називаючи [невіруючих] людей єретиками, віровідступниками, бундючними і безнадійно зіпсованими негідниками. Крім цього, Слово Боже неминуче страждає від того, що його найганебнішим і найзліснішим чином переслідують і ґанять, від того, що йому суперечать, що його перекручують, неправдиво цитують і тлумачать. Однак нехай це діється. Бо такий шлях цього сліпого світу, що він засуджує і переслідує істину і дітей Божих, не вважаючи це гріхом.
  10. Третє, що нас усіх турбує. Ця Заповідь забороняє усякі словесні прогріхи, котрими ми можемо завдати шкоди чи образити свого ближнього. Бо неправдиве свідчення це не що інше, як діла язика. Отже, Бог хоче заборонити усе, що чинить людина словами [на словах, «язиком»] проти свого побратима чи то лжепроповідники зі своїми доктринами і богозневагою, неправдиві судді зі своїми присудами, чи брехня і навмисні промови поза судом.
  11. До цього особливо належить такий огидний і ганебний порок, як наклеп і наговорювання за спиною, до яких диявол особливо підштовхує нас, і про котрі можна було б сказати багато чого. Бо те, що кожний надає перевагу чути про свого ближнього швидше погане, ніж добре, є загальним лихом. І хоч ми самі настільки погані, що не можемо терпіти, коли хтось говорить про нас щось погане, але кожен надав би перевагу, щоб світ говорив про нього лише найкраще, ми при цьому не можемо стерпіти, коли краще говориться про інших.
  12. Таким чином, заради уникнення цього зла, ми повинні мати на увазі, що нікому, якщо йому не заповідано судити і докоряти, не дозволено привселюдно судити і докоряти ближньому своєму, хоч він може й бачити його чинячим гріх.
  13. Бо між цими двома явищами: засудженням гріха і знанням про гріх існує величезна відмінність. Ви дійсно можете знати про нього, але ви не повинні його судити. Я дійсно можу бачити і чути, що ближній мій чинить гріх, але мені не заповідано повідомляти про це інших. Отже, якщо у пориві я починаю судити і виношу присуд, то я сам впадаю у гріх ще більший, ніж гріх тієї людини [котру я засуджую]. Але якщо ви знаєте про це, то хай ваші вуха бережуть це, як могила, до того часу, доки ви не будете поставлені суддею, щоб покарати це силою вашого служіння.
  14. Тому всі, хто не задовольняються знанням чогось, але допускають засудження цього, називаються наклепниками знаючи про найменше порушення якоїсь іншої людини, вони роздзвонюють про це по всіх кутах, знаходять у цьому задоволення і радіють тому, що можуть пробудити незадоволення інших людей, наче свині, що викачуються у болоті і занурюють у нього свої рила.
  15. Це не що інше, як втручання в судження і діло Боже і винесення самого суворого вироку, і покарання. Бо жоден суддя не може покарати сильніше, так само як не може піти далі того, щоб сказати: «Він злодій, вбивця, зрадник» і т. д. Тому кожен, хто бере на себе сміливість сказати таке про свого ближнього, присвоює собі функції імператора і усього уряду. Бо хоч ви не маєте меча, ви використовуєте свої отруйні язики для того, щоб зганьбити і завдати болю ближньому своєму.
  16. Бог таким чином забороняє, щоб хтось говорив зле про іншу людину, навіть якщо вона винна, і це відомо напевне. Тим більше, якщо це точно невідомо, а просто так «говорять навколо».
  17. Але ви запитуєте: «Хіба я не повинен говорити, якщо це правда?» Відповідь така: «Чому ви не звинувачуєте його перед справжнім [офіційно поставленим] суддею?» Ви говорите: «Ох, я не можу довести цього привселюдно, бо мене можуть заставити замовкнути і вигнати геть [я можу накликати на себе покарання за неправдиве звинувачення]». Що, відчули запах смаженого? Якщо ви думаєте, що не зможете стати перед владою і відповідати, то тримайте свій язик за зубами. Але якщо ви знаєте про це, то залиште це для себе і не пропонуйте іншому. Бо якщо ви говорите про це іншим, хоч це і правда, ви вважаєтеся брехуном, бо не можете довести цього, і, окрім того, ви чините, як останній мерзотник. Тому що ми ніколи і нікого не повинні позбавляти доброго імені, якщо він не був позбавлений його привселюдно.
  18. Таким чином, неправдиве свідчення це все, що не може бути належним чином доведене.
  19. Тому те, що не є очевидним і не має достатніх доказів, ніхто не може публічно проголосити, видаючи за істину. І, коротше кажучи, все, що є таємницею, нехай таємницею і залишається, або, в усякому випадку, це повинно засуджуватися таємно, про що ми почуємо далі.
  20. Таким чином, якщо ви зустрічаєтеся з базікою, котрий видає чиїсь таємниці і обмовляє когось, заперечте йому відразу, в його присутності, щоб його обличчя спаленіло від сорому. Тоді багато з тих, хто ще міг би коли-небудь обмовити якогось нещасного, котрому було б нелегко відмитися від цього, будуть притримувати свій язик. Бо людину легко позбавити честі і доброго імені, але їх зовсім нелегко повернути йому.
  21. Отже, ви бачите, що якщо коротко підсумувати вищесказане, то [в розглянутій Заповіді] заборонено говорити будь-яке зло про нашого ближнього, однак це не стосується правителів, проповідників, батька й матері, бо ми повинні розуміти, що дана Заповідь не дозволяє злу залишитися непокараним. Отже, як, відповідно до П'ятої Заповіді, ніхто не повинен замірятися на [ваше] тіло, окрім ката, котрий є винятком, бо він, виконуючи своє служіння, не приносить ближньому своєму ніякого блага, а лише зло і шкоду, але тим не менше, він не грішить проти Заповіді Божої, тому що Бог Сам запровадив це служіння, і залишив покарання на Свій розсуд, про що сказано в Першій Заповідітак само і в розглянутому випадку, хоч ніхто не має права сам по собі судити і осуджувати якусь іншу людину, все ж якщо ті, у чиї обов'язки це входить, не роблять цього, то вони грішать так само, як і той, хто став би робити це сам, за власним розсудом, не будучи поставленим на таке служіння.
  22. Бо тут людина зобов'язана говорити про ваду [іншого], щоб обґрунтувати і висунути звинувачення, щоб провести розслідування і свідчити. І це не відрізняється від того випадку, коли лікар, обстежуючи пацієнта, котрого він повинен вилікувати, доторкається до інтимних частин його тіла. Точно так само і правителі, батько з матірю, брати і сестри та інші добрі друзі зобов'язані один перед одним засуджувати зло усякий раз, коли це необхідно і корисно.
  23. Але чи вірно в цій справі було б дотримуватися наказу, що був даний Христом у Мт. (18:15): «А коли прогрішиться твій брат проти тебе, іди й йому викажи поміж тобою та ним самим» Тут ви маєте цінне і чудове вчення про те, як правильно керувати своїм язиком, вчення, котрого слід ретельно дотримуватися, щоб протистояти цьому огидному зловживанню. Отже, нехай це буде вашим правилом, щоб ви були не надто швидкі на розповсюдження злих чуток про ближнього свого і злословили його перед іншими, але щоб настановляли його приватно [між собою], щоб він міг виправити [своє життя]. Подібним чином, якщо хтось повідомляє вас про те, що вчинила та чи інша людина, навчіть його піти і докорити цій людині особисто, якщо він сам бачив це, а якщо ні, то хай притримає свого язика.
  24. Тому ж самому ви можете навчитися і з повсякденного керування оселею. Бо коли керуючий [будинком] бачить, що слуга не виконує того, що йому слід, він напучує його особисто. Але якщо б він був настільки дурний, що побачивши, як служник сидить вдома [і не працює], йшов би на вулицю, пожалітися на нього своїм сусідам, то йому, безперечно, сказали б: «Ти божевільний, яке нам до цього діло? Чому ти (сам) не сказав цього йому?»
  25. Ось це було б братерським вчинкомі вада була б зупинена, і ближній ваш зберіг би свою честь [репутацію]. І Христос говорить в тому ж Біблійному фрагменті: « як тебе він послухає, ти придбав свого брата». Тоді ви вчинили відмінне і чудове діло. Бо чи не думаєте ви, що здобути брата це маленька [неістотна] справа? Хай усі монахи і святі ордени вийдуть вперед з усіма своїми ділами, зібраними докупи, і поглянуть чи можуть вони похвалитися тим, що вони придбали брата.
  26. Далі Христос навчає: «А коли не послухає він, то візьми з собою ще одного чи двох, щоб справа всяка ствердилась устами двох чи трьох свідків». Таким чином, з тим, кого це стосується, слід вирішувати питання особисто, а не за його спиною [без його відома].
  27. Але якщо це не допомагає, тоді потрібно винести це питання перед громадоюна світський чи на духовний суд. Бо тоді ви стоїте не один, але маєте з собою тих свідків, за допомогою котрих можете переконати винного, свідків, покладаючись на котрих, суддя може винести вирок і оголосити про покарання. Це вірний і звичайний шлях стримування і виправлення людини з вадами.
  28. Одначе, якщо ми пліткуємо про іншу людину по кутках і розводимо бруд [брудні плітки], ніхто не виправиться, і надалі, коли нам слід встати і свідчити, ми заперечуємо, що так говорили.
  29. Таким чином, було б правильно, коли б язики, котрі сверблять від бажання позлословити, суворо карались для попередження інших.
  30. Якщо б ви діяли з метою виправлення ближнього свого чи ж з любові до істини, то ви не пліткували б таємно і не уникали б дня і світла.
  31. Все це було сказано про таємні гріхи. Але там, де гріх відкритий і його всі бачатьтак, що суддя і всі люди знають про нього, ви можете, ніскільки не згрішивши, уникати і залишити беззаконника, тому що він сам звалив себе в ганьбу, і ви також можете привселюдно свідчити про нього. Бо там, де діло набуває розголосу [публічно] і обговорюється при світлі дня, там не може бути наклепу, неправдивого тлумачення чи неправдивого свідчення. Як, наприклад, зараз ми дорікаємо Папі [Римському] за його вчення, котре описане [привселюдно впроваджене] в книжках і проголошене у всьому світі. Бо де гріх загальновідомий, там і засудження також повинне бути привселюдним, щоб усі могли навчатися оберігатися від нього.
  32. Таким чином, ми коротко розглянули суть даної Заповіді і маємо загальне уявлення про неї, а саме що ніхто не повинен завдавати ніякої шкоди словами [«язиком»] ближньому своєму, чи товариш він, чи ворог, і не повинен говорити про нього злого, незалежно від того, правда це чи неправда, якщо це не чиниться за Заповіддю чи для його виправлення, але кожен повинен використовувати свій язик так, щоб він служив на добро усім, для прикриття гріхів і немочі ближнього свого, для їх виправдання, применшення і прикрашення їх [висвітлюючи з найкращого боку].
  33. Головна причина цього окреслена словами, промовленими Христом в Євангелії, де Він охоплює всі Заповіді, що стосуються ближнього нашого (Мт. 7:12): «Тож усе, чого тільки бажаєте, щоб чинили вам люди, те саме чиніть їм і ви».
  34. Навіть природа навчає тому жце можна бачити на прикладі наших власних тіл, про що говорить св. Павло в 1 Кор. (12:22, 23): «Але члени тіла, що здаються слабіші, значно більше потрібні. А тим, що вважаємо їх за зовсім нешановані в тілі, таким честь найбільшу приносимо, і бридкі наші члени отримують пристойність найбільшу». Ніхто не прикриває свого обличчя, свої очі, ніс і рот, бо вони, бувши найбільш пригожі із усіх членів, які ми маємо, не вимагають цього. Але найнепристойніші члени, котрих ми соромимося, ми прикриваємо з усією старанністю, [причому] руки, очі і все тіло повинні допомагати вкривати і приховувати їх.
  35. Так само ми повинні і прикрашати всі плями та немочі, котрі ми знаходимо у ближньому своєму, слугувати йому у зміцненні його репутації, докладаючи до цього всі наші здібності і, з іншого боку, запобігати всьому, що може знеславити його.
  36. І це особливо чудова і шляхетна чеснота людинизавжди тлумачити все, що він чує про ближнього свого, на його користь, представляти це в кращому світлі (якщо це не є явним, очевидним і загальновідомим гріхом) чи, в будь-якому випадку, миритися з цим [дивитися на це «крізь пальці», поблажливо], наперекір отруйним язикам, котрі завжди готові лізти не в своє діло і розкривати те, що чорнить ближнього, трактуючи і викривляючи це найгіршим чином, що зараз чиниться по відношенню до цінного Слова Божого і його проповідників.
  37. Таким чином, в дану Заповідь включено досить велику кількість добрих діл, котрі у найвищому ступені угодні Богові, і котрі могли б принести щедрі добра і благословення, якщо б лише сліпий світ і неправдиві святі визнавали їх.
  38. Бо у людини немає такого іншого органа, як язикоргана, котрий може принести величезні блага, і величезну шкоду як у духовних, так і світських ділах, хоч він і є найменшим і найслабшим із усіх органів.

Пошук у Книзі Злагоди