Це дійсно звучить дещо завуальовано і не відповідає загальноприйнятим традиціям німецької мови, тому що по-німецьки
ми зазвичай висловлюємося так: «Отче Небесний, допоможи
[зроби так], щоб Ім'я Твоє за всяких обставин було святе».
Але навіщо молити про те, щоб Його Ім'я було святе? Хіба воно
вже не є святим? Відповідь такатак, воно вже святе по своїй
суті, але у нашому вживанні [так, як ми використовуємо його]
воно не святе, бо коли ми стали християнами і були охрищені,
Ім'я Боже було дане нам, щоб ми називалися дітьми Божими
і мали Таїнства, котрими Він об'єднує нас із Собою, щоб усе,
що Боже, мало служити нам на користь.
І тому для нас надзвичайно важливо піклуватися про те, щоб
Його Ім'я шанувалося належним чином, вважалося святим і
величним, як наш найбільший скарб і святиня. І щоб ми, як
праведні діти, молилися про те, щоб Ім'я Боже, котре вже є
святим [саме по собі], також було і зоставалося святим серед
нас, тут, на землі і в усьому світі.
Але як воно стає святим серед нас? Відповідь проста до
неможливості коли наше вчення і наше життя є праведними і християнськими. Бо, оскільки у цій молитві ми
закликаємо Бога і Отця, ми зобов'язані завжди поводитися
як праведні діти, щоб Він не був присоромлений [нашою
поведінкою], але отримував від нас лише шану і славу.
Зараз же ми опоганюємо Ім'я Боже чи словами, чи ділами.
(Бо усе, що ми чинимо на землі, належить чи до слів , чи до
діл це або вислови, або вчинки).
Тому перш за все воно опоганюється, коли люди проповідують,
навчають і говорять в Ім'я Боже те, що є неправдою і вводять
людей в оману, тобто Його Ім'я використовується для
прикрашання брехні і надання їй правдоподібності. Це дійсно
є найбільшим опоганенням Божого Імені і вияв до нього
нешанобливого ставлення.
Далі, так само, коли люди клянуться чи проклинають, чи
проказують заклинання тощо, грубо зловживають святим Ім'ям,
використовуючи його, як прикриття для своєї ганьби тощо.
По-друге, [опоганення Імені Божого чиниться] коли люди
неприховано провадять аморальний спосіб життя і чинять
хтиві діла, коли ті, хто називає себе християнами і людьми
Божими, є насправді перелюбниками, п'яницями, скупими,
завидниками і наклепниками. У цьому випадку також Ім'я
Боже плямується і ганьбиться [з нашої вини].
Бо, як у випадку, коли земний батько має погану та зіпсовану
дитину, яка опирається йому на словах і на ділі, є ганьбою для
батька, тому що через свою дитину він вислуховує дорікання і
осуд, так само й у випадку, коли ми, називаючи себе Його Ім'ям
і отримуючи від Нього всяке добро, навчаємо, говоримо і
живемо зовсім не так, як належить робити праведним і
небесним дітям, так, що люди говорять про нас, що ми, напевно,
не Божі діти, а дияволові діти, це ганьбить Бога.
Отже, ви бачите, що у цьому проханні ми молимо саме про те,
чого вимагає Бог у Другій Заповіді, а саме щоб Його Ім'я не
використовувалося намарне, для давання клятв, прокляття,
брехні, неправди тощо, але використовувалося доброчинно,
на славу і честь Божу. Бо кожен, хто використовує Ім'я Боже
для всякого злодійства, ганьбить і знеславлює це святе Ім'я,
як у попередні роки церкву вважали оскверненою, коли в ній
виявляли вбивцю чи якогось іншого злочинця, або коли
осквернювалася дароносиця чи реліквія, при цьому всі ці речі
залишалися священними самі по собі, але переставали бути
священними у використанні [але їх використання переставало бути священним].
Таким чином, цей постулат простий і зрозумілий, якщо лише
вірно розуміти використання слова, тобто що святити це те
саме, що на нашій мові славити, величати і шанувати як
словами, так і ділами.
Зрозумійте тепер, наскільки велика потреба у такій молитві.
Бо ми бачимо, що світ наповнений сектами і псевдовчителями, котрі всі носять святе Ім'я, як ширму і маскування для
своїх диявольських вчень. І тому ми мусимо безперестанку
молитися, гукати і кликати до Бога, скаржитися на тих, хто
неправдиво проповідує і вірує помилково, а також про все, що
протистоїть нашому Євангелію і чинить перепони чистому
вченню, придушуючи і піддаючи його гонінню, як це роблять
єпископи, тирани, ентузіасти і до них подібні. Також [ми
повинні скаржитися] на свій власний стан, тому що ми маємо
Слово Боже, але невдячно ставимося до нього і не живемо
так, як нам слід було б жити відповідно до Слова.
Отже, якщо ви молите про це від щирого серця, то можете
бути впевненими, що це угодне Богові. Бо ніщо не може бути
ціннішим для Його слуху, ніж це прославлення й хвала,
найвище піднесені, і ніж Його Слово, викладене у всій своїй
чистоті і шановане [нами], як найбільший скарб.