Після вас і вашої дружини [чи чоловіка] настає черга для
[розгляду питання про] тимчасову власність. Бог бажає, щоб
вона також була захищена, і Він заповів, щоб ніхто не
зменшував і не віднімав майна [власності] ближнього свого.
Бо красти — це не що інше, як протизаконним шляхом
заволодівати власністю іншої людини, що, коротко кажучи,
включає використання всякої переваги в усякім ділі [всякій
угоді] до збитків свого ближнього. Отже, це дійсно дуже
розповсюджена загальна вада, хоч вона настільки рідко
розглядається і береться до уваги, що це явище вже вийшло
з-під контролю, і коли б усіх, хто є злодіями, але не бажають
називатися такими, вішали, то світ скоро був би спорожнів, і
в ньому перестало б вистачати як катів, так і шибениць. Бо,
як ми щойно сказали, красти означає не тільки опорожнити скриню і кишені ближнього свого, але і використати
перевагу на збиток ближньому на базарі, в магазинах,
крамницях, винницях і пивницях, майстернях, і, коротше
кажучи, скрізь, де відбувається торгівля, виплата чи стягнення грошей за товари чи працю.
Наприклад, пояснімо це простіше, для звичайних людей, щоб
можна було зрозуміти, які ми благочестиві: якщо слуга чи
служниця неправильно прислуговують у будинку і роблять
збитки чи допускають, щоб це відбулося в ситуації, коли цього
можна було б запобігти, чи ж коли ця людина руйнує довірені
йому блага, нехтує ними через свої лінощі, бездіяльність чи
злобу, завдаючи смутку і неприємностей своєму панові чи
пані, і, яким би то не було чином, це робиться навмисне (бо я
не кажу про те, що стається через недогляд і супроти волі
людини), він може протягом року «приховати» [отримати
незаслужено] тридцять-сорок флоринів, за котрі інша
людина, якби вона взяла таємно, могла би бути просто
повішеною на шибениці. Але тут ви [осягнувши наскільки
велика крадіжка] навіть можете з нахабністю зображувати
невинність, і ніхто не сміє назвати вас злодієм.
Те саме я кажу про ремісників, робітників і поденних, котрі
всі, слідуючи своїм мінливим і непостійним уявленням, ніколи
не перестають правити дуже багато за свою працю, хоча самі
вони в роботі ледачі і невірні. Все це набагато гірше, ніж
таємно скрадливі злодії, від котрих ми можемо загородитися
замками і засувами, чи з котрими, спіймавши їх на місці
злочину, поводяться таким чином, що вони більше цього не
роблять. Але від тих ніхто не може захистити, ніхто не сміє
навіть косо глянути на них чи звинуватити у злодійстві, і
людина може зазнати [від них] вдесятеро більших втрат для
свого гаманця. Бо ті, хто обманює мене мої ближні, мої добрі
друзі, мої власні слуги, від котрих я очікую добра [вірного і
сумлінного служіння].
Більш того, на базарах і у всіх подібних ділових місцях широко
практикується, коли одна людина відверто обманює іншу,
пропонуючи їй неякісні товари, обмірюючи, обважуючи,
обраховуючи її, і наживається на цьому, через фінансові
підтасовки чи спритні трюки. А також коли хтось править з
людини завищену ціну і, торгуючись, обдирає її. І хто може
перерахувати чи осмислити все це?
Коротше кажучи, крадіжка це найпоширеніше ремесло,
[зі злодіїв складається] найбільший цех на землі, і коли ми
розглянемо світ у всіх його життєвих сферах, то побачимо, що
він являє собою не що інше, як величезне торговище,
наповнене великими злодюгами.
Тому їх називають також «сидячими грабіжниками» і
бандитами з битого шляхуне зломлювачами і злодюжками,
котрі відбирають [що знаходиться під рукою, готівкові] гроші,
а грабіжниками, котрі сидять на стільцях [вдома], і котрих
величають найшляхетнішими, гідними поваги людьми і
праведними громадянами, але котрі, все-таки, грабують і
крадуть під пристойним приводом.
Тут навіть немає потреби говорити про [негідних згадування]
окремих злодюжок, якщо ми повинні були наразити нападу
цих «архізлодіїв», з котрими знаються правителі та князі, і
котрі щоденно обдирають не одне-два міста, а всю Німеччину.
А куди ми припишемо голову і верховного захисника усіх
злодіїв, Святий Престол у Римі, з усім його почтом, котрий
захопив грабіжницьким шляхом добробут усього світу і
утримує його до сьогодні?
У цьому напрямку, якщо говорити стисло, рухається увесь світ
хто може красти і грабувати відкрито, йде і спокійно робить
це, ніким не ганьблений і не засуджуваний, і при цьому навіть
вимагає до себе поваги і шани. Тим часом дрібні злодюжки,
що згрішили одного разу, повинні нести ганьбу і покарання,
щоб перші [на їх тлі] мали вигляд чеснотних і поштивих. Та
нехай вони знають, що перед Богом вони найбільші
грабіжники, і що Він покарає їх за достоїнствами і заслугами.
Отже, оскільки ця Заповідь йде так далеко [і охоплює так
багато], як це щойно було сказано, необхідно нагально
твердити і роз'яснювати її звичайним людям, не дозволяючи
продовжувати розбещене життя і почувати себе у безпеці, але
постійно виявляти їм гнів Божий і напучувати ним. Бо ми
повинні проповідувати це не християнам, але, головним
чином, негідникам і підлотникам, котрим, швидше, слід було
б слухати проповіді суддів, тюремників чи пана Ганса [ката].
Таким чином, хай кожен знає, що він, під страхом накликати
на себе гнів Божий, не лише повинен прагнути не чинити
збитків ближньому своєму, не позбавляти його прибутку, не
чинити ніякого неправильного і злісного дійства стосовно
нього в усякій угоді чи в усякій операції, але що він повинен
[прагнути] вірно зберігати для нього його власність, усіляко
сприяти його успіху [вигоді], особливо коли він отримує [від
нього] гроші, платню і засоби до існування за таку службу.
Той, хто норовливо нехтує цим, може дійсно зараз уникнути
відповідальності і уникнути ката, але він не уникне гніву і
покарання Божого. І якщо він впродовж довшого часу,
виявляв непокору і нехтування [до цієї Заповіді], то він, все-таки, залишиться волоцюгою і жебраком і, на додаток,
випробує усі біди і нещастя.
Зараз ви чините так [догоджаючи бажанням свого серця], в
той час як вам слід оберігати власність свого господаря і
господині, виконувати служіння, за котре ви маєте свій хліб,
отримуючи платню як злодій, і люди вважають вас за
шановану людину бо є багато таких, котрі виявляють
стільки нахабства по відношенню до свого господаря чи
господині, що навіть не бажають чинити для них службу
[діло], щоб уберегти їх від втрат і збитків.
Але поміркуйте, що ви матимете, коли у вас з'явиться своє
майно і своя оселя (чому Бог, до вашого нещастя, посприяє),
це [ваша зрадливість] випливе знову і вернеться до вас, і там,
де ви шахраювали чи завдали маленькі збитки, вам доведеться заплатити в тридцять разів більше.
Така доля очікує також ремісників і поденників, від котрих
ми зараз змушені вислуховувати і терпіти настільки нестерпні
зловживання, ніби вони є панами над власністю інших
людей, і кожен мусить віддавати їм те, що вони вимагають.
Нехай вони продовжують свої вимагання, скільки зможуть,
але Бог не забуде цю Заповідь і винагородить їх відповідно до
того, як вони служили, підвісивши їх не на зеленому дереві,
але на сухомутак, щоб вони не бачили успіхів у ділі все
своє життя і не зібрали ніякого майна.
І насправді, якщо б на землі існувало належним чином
організоване правління, то подібні примхи і розбещеність
могли б бути незабаром призупинені і відвернуті, що було
звичайним у давні часи серед римлян, де подібні особистості
були швидко притягувані до відповідальності таким чином,
що це слугувало повчанням для інших.
Не краще будуть досягати успіху й інші ті, хто перетворив
відкритий вільний ринок у кубло вимагачів і вертеп розбійників, де бідні люди щоденно обдираються [завищеними
цінами], де їм нав'язуються нові тягарі і високі ціни, де кожен
використовує ринок відповідно до своїх примх, і все це навіть
із зухвалим виглядом і похвалою, ніби їм за законом належить
привілей і право продавати свої товари за такою високою
ціною, як їм того хочеться, і ніхто не може навіть слова мовити
проти цього.
Ми дійсно будемо дивитися на це [спокійно], і нехай ці люди
обдирають, грабують і приховують,
але ми будемо покладатися на Бога, Котрий, одначе, чинить
по Своїй волі [на власний розсуд], що після того, як ви
оббирали людей протягом довгого часу, Він так «благословить»
ваш прибуток, що ваше зерно у клуні, ваше пиво у пивниці,
ваша худоба у стійлі загинуть. І там, де ви шахраювали і
оббирали людей хоча б на гульден, усі ваші накопичення
будуть роз'їдені іржеютак, що ви ніколи не скористаєтеся
ними.
І дійсно, ми бачимо і відчуваємо, як це виконується щоденно,
на наших очахніяке викрадене чи здобуте нечесним
шляхом майно не процвітає. Як багато людей, котрі старанно
збирали і накопичували вдень і вночі, і все-таки не стали
багатшими ні на фартинг! І хоч їм вдається зібрати багато,
вони повинні страждати від стількох бід і нещасть, що не
можуть насолоджуватися цим [своїм майном], так само, як не
можуть передати його своїм дітям.
Але якщо ніхто не заперечує цього, і ми живемо так, ніби це
ніскільки не турбує нас, Бог змушений використати інший
шлях, щоб навчити нас манерам, обкладаючи нас податками
щоразу більшими, посилаючи на нас вояків [розквартирувавши серед нас вояків], які за одну годину спустошують
наші скрині і гаманці, не залишають нас доти, доки у нас
залишився хоч фартинг, і, на додаток, у якості подяки,
підпалюють наші оселі, глумляться над нашими дружинами
і дітьми і вбивають їх.
Коротше кажучи, якщо ви крадете багато, майте на увазі, що
стільки ж буде вкрадено у вас. І той, хто грабує і набуває
майно, виявляючи насилля [над іншими] і несправедливість
[стосовно інших], буде відданий тому, хто вчинить з ним так
само. Бо, оскільки кожен грабує один одного, Бог вельми
витончено карає одного злодія за допомогою [через] іншого.
А інакше, де б нам взяти стільки шибениць і мотузок [щоб
покарати усіх злодіїв]?
Отже, усякий, хто бажає бути навченим, хай знає, що така
Божа Заповідь, і що до неї не слід ставитися, як до жарту чи
насмішки. Бо хоч ви зневажаєте нас, обманюєте, обкрадаєте і
грабуєте, ми дійсно будемо змушені знести вашу зарозумілість, постраждати і, відповідно до молитви «Отче наш»,
пробачити вас, виявивши до вас милосердя. Бо ми знаємо, що
праведна людина буде, незважаючи ні на що, мати достатньо,
а ви нашкодите собі більше, ніж іншим.
Але остерігайтеся ось чого коли бідна людина (яких зараз
так багато), людина, котра заробляє мізер і змушена існувати
на нього, приходить до вас, а ви поводитеся з нею грубо і різко,
так, ніби кожна людина живе з вашої милості, обдираєте її до
кісток, і, до того ж, гордовито і зневажливо виганяєте її геть,
ту, кому ви повинні давати просто задарма, вона піде
нещасною і засмученою, і, оскільки їй нема кому пожалітися,
вона буде кликати до небес: бережіться цього (я повторюю
це ще раз), як самого диявола. Бо таке ремство і такий поклик
[до небес] буде не жартівливим, він матиме вагу і повернеться
надто важким тягарем для вас і для всього світу. Бо він досягне
Того, Хто піклується про бідні і скорботні серця, і Хто не
допустить того, щоб таке зло залишилося без покарання. Але
якщо ви нехтуєте цим і кидаєте відвертий виклик, то
погляньте, кому ви протистоїте: якщо ви [незважаючи на
таке ваше ставлення] процвітаєте і розкошуєте, то можете
перед цілим світом назвати брехунами Бога і мене.
Отже, досить вмовлянь, попереджень і заяв. Той, хто не
повірить цьому і не слідуватиме [нашим настановам], може
продовжувати в тому ж дусі до того часу, доки не випробує
цього на власному досвіді. І все-таки, цьому слід навчати
молодь, щоб вони були обережні і не слідували прикладу
некерованого натовпу, але пильно поглядали на Божу
Заповідь, щоб Його гнів і покарання не впали й на них.
Це нам належить робити не більше, ніж навчаючи і засуджуючи [людей] Словом Божим. Стримувати ж настільки
некеровану неприборканість повинні князі і володарі, котрі
самі все бачать і мають сміливість для того, щоб запроваджувати і підтримувати порядок у всіх сферах ремесел і
торгівлі, щоб бідні не утискались і не пригноблювались, і щоб
вони [володарі] не обтяжували себе гріхами інших людей.
Цього достатньо для пояснення того, що таке крадіжка, того,
що це не слід розуміти дуже обмежено, але розповсюджувати
на всі справи, котрі ми маємо із своїми ближніми. І, роблячи
короткий підсумок, як ми робили це у попередніх Заповідях,
тут заборонено, перш за все, чинити несправедливість по
відношенню до ближнього свого, завдавати йому збитки
(яким би то не було чином зменшувати, перекуповувати і
утримувати його маєтки і власність), навіть потурати [погоджуватися з цим] чи дозволяти це, але [нам слід] протистояти
цьому і запобігати цьому.
І, з іншого боку, тут заповідано, щоб ми розповсюджували і
покращували статки ближнього свого, щоб у випадку, коли
люди терплять скруту, ми допомагали їм, ділилися з ними і
давали їм у борг, чи то вони наші друзі, чи вороги.
Усякий, хто шукає добрих діл і прагне їх здійснити, знайде
тут більш ніж достатньо діл, котрі прийнятні і вгодні серцю
Божому і, окрім того, схвалюються і вінчаються чудовими благословеннями, так що нам щедро воздасться за все те, що ми
чинимо на добро ближньому своєму і з добрих, дружніх
спонукань. Як навчає також цар Соломон в Прип. (19:17): «Хто
милостивий до вбогого, той позичає для Господа, і чин його
Він надолужить йому».
Отже, ви маєте багатого Господа [багатств і благословень],
Котрого, без сумніву, достатньо вам, і Котрий не попустить
вам випробовувати нестатки чи скруту в будь-чому. І ви
можете з радісним серцем віднайти в сто разів більше, ніж ви
могли б зібрати [«нашкребти»], проявляючи невірність і
завдаючи зло [ближньому своєму]. Той же, хто не бажає
отримати благословення, знайде гнів і нещастя з надлишком.