І прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям
нашим.
Ця частина стосується нашого жалюгідного і вбогого життя,
котрене дивлячись на те, що ми маємо Слово Боже і віримо
в нього, що ми коримося його волі і підтримуємося його дарами
і благословеннями все-таки далеко не безгрішне. Бо ми,
як завжди, спотикаємося щоденно і грішимо, живучи у світі,
серед людей, котрі завдають багато шкоди нам і дають привід
для виявлення нетерпіння, гніву, помсти тощо.
Окрім того, поза нашою спиною завжди стоїть сатана, котрий
підбиває нас з усіх сторін і змагається (як ми вже чули) проти
усіх попередніх прохань [молитви «Отче наш»] так, що ми
не завжди маємо можливість вистояти у цій впертій боротьбі.
Тому тут також існує величезна потреба у тому, щоб кликати
до Бога, молячись: «Любий Отче Небесний, прости нам наші
провини». Не те, що Він не вибачить нам наших гріхів без
нашої молитви і навіть перед тим, як ми (бо Він дав нам
Євангеліє, у якому є чисте прощення) помолимося або навіть
про це подумаємо. Але це робиться для того, щоб ми могли
визнати і прийняти таке прощення.
Оскільки тіло, в котрому ми щоденно живемо, має таку
природу, що воно не покладається на Бога, не вірує в Нього і
завжди виявляє себе у хтивості і розпусних витівкахтак,
що ми грішимо щоденно словами і ділами, роблячи щось і
ухиляючись від чогось [що мусимо чинити], в результаті чого
сумління звалюється у хвилювання і неспокій, боїться гніву
Божого і Його немилості і тому втрачає розраду і впевненість,
що отримується з Євангелія. Тому необхідно, щоб ми постійно
удавалися до цього і отримували розраду, для того, щоб знов
і знов заспокоювати своє сумління.
І це мусить слугувати виконанню Божого задуму, тобто
усунення нашої пихатості і підтримання в нас покори. Бо на
випадок, якщо хтось загордиться своєю благочестивістю і
стане зневажливо ставитися до навколишніх, Бог зберіг цей
привілей за Собою, щоб людина звертала свій погляд на себе
і ставила цю молитву перед своїми очима, щоб побачити, що
вона нічим не краща решти, і що в присутності Божій усі
повинні відкинути своє чванство і радіти, що можуть
отримати прощення.
І хай ніхто не думає, ніби тут, у цьому житті, він зможе досягти
такого стану, що не буде більше потребувати прощення.
Коротше кажучи, якщо б Бог не продовжував безперестанку
пробачати нас, ми б загинули.
Отже, це прохання існує для того, щоб Бог не зважав на наші
гріхи і не віддавав нам те, що ми щоденно заслуговуємо, але
щоб Він поводився з нами милостиво і пробачав нам, як Він
обіцяв, даруючи, таким чином, нашому сумлінню радість і
твердість [впевненість], щоб [ми могли] стати перед Ним у
молитві. Бо там, де серце хибно ставиться до Бога і не має тієї
певності, воно ніколи не наважиться молитися. Але така
радість і міць серця не може статися ні через що інше, як через
знання прощення гріхів.
Одначе тут додається ще один дуже необхідний вислів:
« як і ми прощаємо винуватцям нашим». Він обіцяє, що ми
можемо бути впевненими у відпущенні і прощенні всього, але,
все-таки, так [з розумінням того], що ми також прощаємо
ближнього свого.
Бо як ми щоденно багато грішимо проти Бога, і все-таки Він
прощає нам усе через Свою благодать, так і ми мусимо завжди
вибачати ближньому своєму, котрий завдає нам збитків,
чинить насилля і несправедливість по відношенню до нас,
гнівається на нас тощо.
Тому, якщо ви не прощаєте, не думайте, що Бог пробачить
вам. Якщо ж ви прощаєте, то майте цю розраду і запевнення
[гарантію того], що ви прощені на небесах,
не заради того, що ви прощаєте бо Бог прощає просто так,
задарма і безумовно, виключно через благодать Свою, тому
що Він так обіцяв, як навчає Євангеліє, але для того, щоб
Він міг встановити заради нашого ствердження і нашої
впевненості, як знамення, поряд з обітницею, котре відповідає
цій молитві з Луки 6:37: « прощайте, то простять і вам».
Тому Христос також повторює це незабаром після молитви
«Отче наш» і каже в Матвія 6:14: « Бо як людям ви простите
прогріхи їхні, то простить і вам ваш Небесний Отець».
Дане знамення додається до цього прохання [молитви «Отче
наш»], щоб молячись ми пам'ятали обітниці і роздумували так:
«Любий Отче Небесний, я приходжу і молю Тебе простити
мене, не для того, щоб [оцим своїм вчинком] викупити свої
гріхи чи заслужити щось своїми ділами, але тому, що Ти
пообіцяв і скріпив цю обітницю Своєю печаткою, для того, щоб
я був таким впевненим [у своїм прощенні], як ніби воно було
проголошене Тобою».
Бо як Хрищення і Причастя, встановлені у якості зовнішніх
знамень, діють, так і це знамення може діяти і зміцнювати
наше сумління, спонукаючи його радіти. І це особливо дане
для того, щоб ми могли використовувати і застосовувати
повсякчасно, як щось таке, що ми маємо при собі постійно.