Апологія Ауґсбурзького віросповідання

Розділ VIII

Стаття XX. Про добрі діла

У двадцятій статті вони виразно стверджують про те, що вони відкидають та засуджують наше твердження, що люди не заслуговують відпущення гріхів добрими ділами. Цю статтю вони чітко проголошують як таку, яку вони відкидають і засуджують.
Що ще сказати про такий очевидний предмет? Тут творці Конфутації відкрито виявляють, яким духом вони ведуться. Бо що в Церкві є певнішим від того, що відпущення гріхів відбувається задарма, заради Христа, що Христос, а не наші діла, є умилостивленням за гріхи, як каже Петро (Дії 10:43): «Усі пророки свідкують про Нього, що кожен, хто вірує в Нього, одержить прощення гріхів Його Йменням». Ми радше погодилися б із цією Церквою пророків, а не з цими нестримними письменниками Конфутації, які так безсоромно богозневажають Христа.
Бо хоча були письменники, які трималися того, що після відпущення гріхів люди є виправданими перед Богом не вірою, а самими ділами, та вони не трималися того, що саме відпущення гріхів відбувається через наші діла, а не даремно, заради Христа.
Тому не можна терпіти богозневагу приписування Христової слави нашим ділам. Ці богослови цілковито втратили совість, якщо вони насмілюються в Церкву вносити таку точку зору. Ми також не сумніваємося, що Його Ясновельможна Імператорська Величність і багато князів не дозволять цьому місцю у Конфутації залишатися, якщо їх про це застерегти.
Тут ми могли би навести незліченні свідчення з Писання і з отців. Але вище ми вже достатньо привели цитат з цього предмету. І немає потреби у більшій кількості свідчень для того, хто знає, чому нам було дано Христа, хто знає, що Христос є умилостивленням за наші гріхи. [Богобоязливі, побожні серця, які за все багатство та царства світу не відмовилися би від Христа, як від нашого єдиного Скарбу, нашого єдиного Посередника і Викупителя, мусять бути шокованими та наляканими, що Боже святе Слово і правда повинні так відкрито зневажатися і засуджуватися бідними людьми]. Ісая каже (53:6): «На Нього Господь поклав гріх усіх нас!» Противники, з іншого боку, навчають, що Бог поклав наші провини не на Христа, а на наші діла. У нас тут немає бажання згадувати про той вид діл [молитви на вервиці, прощі і тому подібне], про які вони навчають.
Ми бачимо, що проти нас підготовлена жахлива постанова,⁹ яка би нас налякала ще більше, якби ми змагалися за сумнівні та дріб'язкові речі. Тепер через те, що наші сумління розуміють, що противниками засуджена очевидна правда, захист якої потрібен Церкві і який збільшує славу Христову, ми з легкістю зневажаємо жахи світу і терпляче будемо нести будь-що заради слави Христової і блага Церкви.
Хто не радітиме померти у сповідуванні таких статей, як ті, що ми здобуваємо відпущення гріхів вірою задарма, заради Христа, що ми не заслуговуємо відпущення гріхів нашими ділами?
Сумління побожних людей не матимуть достатньо впевненої втіхи проти жахів гріхів та смерті і проти диявола, який намагається довести до відчаю [і який вмить здмухує всі наші діла, як пил], якщо вони не знають про те, що їм треба бути впевненими у тому, що вони мають відпущення гріхів задарма, заради Христа. Ця віра підтримує і оживлює серця у найжорстокішому конфлікті з відчаєм [у великій агонії смерті, у великому стражданні, коли не може допомогти жодне створіння, так, коли ми мусимо відходити від цього цілого видимого творіння у інший стан та світ і мусимо померти].
Тож справа є гідною того, щоби заради неї ми відкидали будь-яку небезпеку. «Не здавайся нечестивим, але, навпаки, іди вперед ще сміливіше»,¹⁰ ким би ти не був, якщо погоджуєшся з нашим Віросповіданням, коли противники намагаються залякуванням, тортурами і карами відвести тебе від тієї утіхи, що дається цілій Церкві у цій нашій статті.
Свідчень Писань (вони вплинуть на правильне рішення) не бракуватиме тому, хто їх шукає. Бо Павло усім своїм голосом, як каже приказка, вигукує (Рим. 3:24 і далі; і 4:16), що гріхи задарма відпускаються заради Христа. «Це з віри, каже він, щоб було з милости, щоб обітниця певна була». Тобто якби обітниця залежала від наших діл, то вона не була б певною. Якби гріхи прощалися за рахунок наших діл, то як би ми знали, що ми його здобули, як би нажахане сумління знайшло діло, яке воно вважало би за достатнє для умиротворення Божого гніву?
Але ми говорили вище про цілу справу. Тож хай читач зробить висновки. Бо негідне ставлення до предмету змусило нас до теперішньої не дискусії, але скарги про те, що вони чітко висловилися про цю справу, що не схвалюють цю нашу статтю, що ми здобуваємо відпущення гріхів не через наші діла, а вірою і задарма, через Христа.
Противники також додають свідчення до свого особистого засудження; і вони гідні того, щоби тут декілька з них навести. Вони цитують з Петра (2 Посл. 1:10): «Дбайте чинити міцним своє покликання» тощо. Тепер ти бачиш, читачу, що наші противники не затруднювалися вивчати логіку, але володіють мистецтвом виводити з Писання те, що тільки їм заманеться. «Дбайте чинити міцним своє покликання добрими ділами». Тому діла заслуговують відпущення гріхів. Дуже вражаючий метод міркування, коли хтось сперечатиметься таким чином про людину, яку засудили до смертної кари, а потім покарання скасували: «Уряд наказує тобі, щоб відтепер ти утримувався від того, що належить іншим. Отже, ти заслужив скасування покарання, тому що тепер ти утримуєшся від того, що належить іншим».
Сперечатися таким чином є робити справу з того, що справою не є. Бо Петро говорить про діла, які йдуть за відпущенням гріхів, і навчає того, чому їх треба робити, а саме тому, щоби їхнє покликання було міцним, тобто щоб вони не відпали від свого покликання, коли знову згрішать. Робіть добрі діла, щоб ви могли залишатися у своєму покликанні, щоб ви не втратили дарів свого покликання, які вам було дано раніше, і не через діла, які йдуть слідом, і які тепер підтримуються вірою, бо віра не залишається в тих, хто втрачає Святого Духа, хто відкидає покаяння, так само як ми вище¹¹ сказали, що віра існує в покаянні.
Вони додають інші свідчення, які не є логічнішими від попередніх. Наостанок вони кажуть, що цю точку зору було засуджено ще тисячу років тому, в часи Августина. Це також дуже неправдиво. Бо Церква Христова завжди трималася того, що відпущення гріхів давалося задарма. І навіть було засуджено пелагіан, які доводили, що благодать дається через наші діла.
Окрім того, ми вище достатньо показали, що ми притримуємося того, що добрі діла обов'язково повинні йти за вірою. «Тож чи не нищимо ми Закона вірою?» каже Павло (Рим. 3:31). «Зовсім ні, але зміцнюємо Закона», тому що коли вірою ми одержали Святого Духа, то обов'язково слідує виконання Закону, яким поступово зростають любов, терпіння, стриманість та інші плоди Святого Духа.

⁹ «Перерва» від 19 листопада.
¹⁰ Вергілієва «Енеїда», vi. 95.
¹¹ Апологія, хіі.