Великий Катехізис

ЧАСТИНА ПЕРША

Четверта Заповідь

Отже, ми вивчили перші три Заповіді, що стосуються Бога. По-перше, що ми повинні всім серцем покладатися на Нього, боятися і любити Його все своє життя. По-друге, що ми не повинні зловживати Ім'ям Його для підтримки неправди і чи будь-якого іншого зла, але використовувати його для слави Божої, а також для користі і порятунку ближнього свого і самого себе. По-третє що у свята і під час відпочинку ми повинні ретельно займатися Словом Божим, щоб усі наші вчинки здійснювалися, і все наше життя проходило у відповідності з ним. Тепер ми перейдемо до інших семи Заповідей, що стосуються ближнього нашого. І перша, найбільша з цих Заповідей така:

Шануй свого батька та матір свою!..
Батьківство і материнство Бог особливим чином відрізняє від усіх решти станів і настільки звеличує їх, що заповідає нам не просто любити своїх батьків, але шанувати їх. Бо по відношенню до братів, сестер і просто [взагалі] до ближніх наших Він не заповідає нічого більше того, щоб ми любили їх, так що Він відокремлює і розрізняє батька і матір від усієї решти людей на землі, розміщуючи їх на Своєму боці [поряд з Собою].
Бо шанувати означає набагато більше, ніж любити когось, оскільки дане поняття включає в себе не лише любов, але також скромність, покору і шану [ніби] перед прихованою величчю,
і вимагає не лише того, щоб ми зверталися до них по-доброму і шанобливо, але, більш того, щоб як в серці своєму, так і зовнішньо ми чинили, показуючи, що ми поціновуємо їх дуже високо, і що після Бога ми поважаємо їх найбільше. Бо до того, кого ми повинні шанувати від усього серця, нам справді варто ставитися з найбільшою і найвищою повагою.
Отже, нам варто застерегти молодь, що вона повинна шанувати своїх батьків так, ніби вони стоять на місці Бога, і пам'ятати, що якими б непоказними, бідними, безсилими і дивними вони не були, вони все одно є батьком і матірю, даними їй Богом. Вони не повинні бути позбавлені належної їм честі через свою поведінку чи через свої недоліки. Тобто ми не повинні дивитися на їхні особистості, якими б вони не були, але нам слід розглядати волю Бога, Який створив і заповів усе таким чином. В інших відносинах ми дійсно усі рівні в очах Божих. Але серед нас обов'язково повинна бути така нерівність і заповідана відмінність, тож Бог заповідає, щоб вона дотримувалася, щоб ви корилися мені, як вашому батькові, і щоб я мав над вами верховенство.
Отже, перш за все вам потрібно знати, що таке пошана до батьків, яка вимагається цією Заповіддю, а саме щоб їх відрізняли і цінували найвище всього, як найбільший скарб на землі.
І навіть більше, щоб і у словах своїх ми дотримувалися стриманості по відношенню до них, не ставилися до них грубо, пихато і з викликом, але поступалися їм і зберігали мовчанку, навіть коли вони заходять задалеко.
По-третє щоб ми виявляли до них цю шану також своїми ділами, тобто щоб тілом своїм і своїм майном ми слугували їм, допомагали їм і забезпечували їх у старості, в хворобах, немочах чи бідності, і все це не лише з радістю, але з покорою і шаною, так ніби чините це перед Богом [для Бога]. Бо той, хто знає, як ставитися до них [до батьків] у серці своєму, не допустить, щоб вони страждали від злиднів чи голоду, але поставить їх вище себе і поряд із собою, розділить з ними усе, що має і чим володіє.
І ще зверніть увагу на те, яке велике, благодатне і святе діло, наказуване тут цією Заповіддю [дітям], діло, котрим, на жаль, вони повністю нехтують. Ніхто не розуміє, що Бог заповідав це, чи що це святе Боже Слово і вчення. Бо коли б воно розглядалося як таке, то усі б могли зробити висновок, що вони, отже, є святими людьми, що живуть відповідно до цих слів. І не було би потреби у винайденні чернецтва, зарівно як і духовних орденів, але кожна дитина жила би цією Заповіддю і могла б щиросердно звернутися до Бога, кажучи: «Якщо я повинен здійснити добрі та святі діла, то я не знаю нічого кращого, ніж шанобливе ставлення до батьків і покора їм, тому що Сам Бог заповів це.
Бо те, що Бог заповідає, повинне бути більшим і набагато шляхетнішим за все, що ми можемо вигадати самі. І оскільки не можна знайти вищого чи ліпшого учителя, ніж Бог, то дійсно не може бути ліпшого вчення, ніж вчення, яке Він викладає. Отже, Він повністю навчає тому, що нам слід зробити, якщо ми справді хочемо здійснити добрі діла. І, заповідаючи їх, Він показує, що ці діла Йому угодні. Таким чином, якщо Бог заповідає їх, якщо [навіть] Він не знає, як наказати щось краще, то мені ніяк не вдасться вдосконалити цього».
Ось в такий спосіб нам слід було б належним чином навчати побожну дитину, виховувати її у справжній благодаті, утримувати її вдома в покорі та служінні своїм батькам, щоб люди отримували від побаченого благословення і радість. Однак цій Заповіді Божій не навчалося [з таким піклуванням і ретельністю], але, навпаки, нею нехтувалося і по ній топталисятак, що дитина не може збагнути її серйозно, а стоїть перед вигадками, котрі ми самі висуваємо, роззявивши рота [наче ґави] і без усякої шани до Бога.
Таким чином, опануймо, врешті, заради Бога, те, що для того, щоб служити Йому справді добрими ділами, наша молодь повинна, відкласти з-перед очей все інше, а перш за все мати перед собою цю Заповідь, щоб чинити те, що угодне їхнім батькам і матерям чи тим, кому вони підлеглі замість них. Бо кожна дитина, яка знає і виконує це, має перш за все велику втіху в серці, що вона може радісно сказати і похвалитися (наперекір усім, хто чинить діла на власний розсуд): «Ось, це діло угодне моєму Богові на небесах, я знаю це напевне».
Хай вони зберуться всі разом, зі своїми численними, вимученими і тяжкими ділами і похваляться. Ми побачимо, чи зможуть вони показати хоч одне величніше і благородніше [діло], ніж покора батькові і матері, котрим Бог заповів коритися [на другому місці] після Своєї Величності. Тому там, де Слово Боже і Його воля виконуються, ніщо не цінується вище, ніж слово і воля батьків, за умови, що вони також скеровані на покору Богові і не суперечать попереднім Заповідям.
Отже, ви повинні сердечно радіти і дякувати Богові за те, що Він обрав вас і удостоїв честі виконувати діло найдорогоцінніше для Нього і Йому угодне. Тільки слідкуйте за тим, щоб, хоч це [діло] вважалося скромним і невдячним [у світі], ви поцінували його, як велике і коштовне, та не тому, що ми варті, а тому, що це міститься і керується перлиною і святим, а саме Словом і Заповіддю Божими.
О, як би дорого заплатили усі картезіанці, ченці і черниці, коли б з усіх їхніх релігійних діянь вони могли представити перед Божою присутністю хоча б одне діло, вчинене за Його Заповіддю, і могли перед обличчям Його промовити з радісним серцем: «Тепер я знаю, що це діло цілком угодне Тобі». Куди заховаються ці бідні, нещасні люди, коли перед обличчям Божим і перед очима всього світу вони від сорому стануть червоні, мов раки, перед малою дитиною, яка жила відповідно до цієї Заповіді, і коли вони будуть змушені визнати, що з усіма ділами свого життя, вони негідні навіть того, щоб піднести ковток води для цієї дитини?
І цілком справедливо, що вони намарне мучилися, чинячи діла, вигадані ними ж самими, і, на додаток, стають об'єктами глузувань і втрачають свою нагороду вони заслуговують всього цього з причини диявольського спотворення і зневажання ними Заповіді Божої.
В такому випадку, чи не повинне серце заходитися і мліти від радості, виконуючи те, що заповідане [Богом], і кажучи: «Ось це краще, ніж уся святість картезіанців, не дивлячись на те, що вони катують себе безперервними постами і молитвами навколішках»? Бо тут ви маєте надійний текст і божественне свідоцтво про те, що Він наказав нам це виконувати. Стосовно решти Він не заповідав ні слова. Однак тяжке становище і нікчемна сліпота світу полягає в тому, що ніхто не вірує в це. До такої міри демон обплутав нас неправдивою святістю і чарами наших власних добрих діл.
Таким чином (я повторюю ще раз), я був би дуже радий, коли б люди розкрили очі, вуха і прийняли це всерйоз, щоб одного разу ми не опинилися забраними на загибіль від чистого Слова Божого до неправдивих і марних демонічних помилок. І тоді все було б добре, бо батьки мали б більше радості, любові, приязні і злагоди у своїх домівках, тоді б і діти могли полонити серця своїх батьків.
З іншого боку, коли діти опираються і не виконують того, що повинні, доки їх не змушують до цього різкою, вони гнівають як Бога, так і своїх батьків, тим самим вони позбавляють себе цього скарбу і сердечної радості, відкладаючи собі на майбутнє лише біди і нещастя.
Тому усі нарікають, що світ розвивається зараз таким чином, що і молодь і старі цілковито розпущені і некеровані, не мають ні шани, ні поваги, не роблять нічого [доброго], хіба що будучи змушені до цього з-під палиці, чинять усілякі злодійства і обмовляють один одного таємно [поза спиною]. Тому і Бог карає їх тим, що вони загрузли у всіляких неподобствах і бідах.
Як правило, самі батьки також безумні і невігласи, один дурень навчає іншого, і як жили вони, так живуть і їхні діти після них.
І це, кажу я вам, повинне бути першим і найголовнішим доказом, що спонукає нас дотримуватися даної Заповіді. Таким чином, навіть коли б у нас не було ні батька ні матері, нам слід було б побажати, щоб Бог поставив перед нами брили з дерева і каменю, котрих ми могли б називати батьком і матірю. Оскільки ж Він дав нам живих батьків, то наскільки більше ми повинні радіти, виявляючи їм шану і бувши покірними, бо ми знаємо, що це найвищим чином угодне Божій Величності і всім ангелам, що це доймає всіх демонів і є, окрім того, найліпшим ділом, котре ми можемо здійснити, після величного божественного служіння і поклоніння, розглянутого у попередніх Заповідях.
Так що ніякий вияв милосердя [подання милостині] і ніяке інше добре діло по відношенню до ближнього нашого не може зрівнятися з цим. Бо Бог вшанував це звання [стан] найвищого рангу, так, Він поставив їх [батьків] на Своє місце на землі. Воля Божа і той факт, що це вгодне Йому, повинні бути достатньою причиною і спонуканням для нас робити все, що можемо, добровільно і з радістю.
До того ж ми зобов'язані перед світом бути вдячними за ту користь і за всяке добро, котрі ми отримуємо від своїх батьків.
Але, знову ж, у світі править диявол, так що діти забувають своїх батьків, як ми забуваємо свого Бога, і ніхто не бере до уваги того факту, що Бог плекає, охороняє і захищає нас, і що Він дарує нам так багато доброго для тіла і душі. Особливо, коли приходить лиха година, ми гніваємося і з нетерпінням нарікаємо, і все благе, що ми отримали у своєму житті, відмітається геть [з нашої пам'яті]. Так само ми чинимо і з нашими батьками, і немає такої дитини, котра розуміє і бере до уваги це [те, що пережили батьки, вирощуючи і виховуючи їх], якщо лише Святий Дух не подарує їй цієї благодаті.
Бог добре знає про спотвореність цього світу. Тому Він умовляє і спонукає Своїми Заповідями, щоб кожна людина взяла до уваги, що її батьки здійснили для неї, і тоді вона побачить, що має від них тіло і життя, більш того, що вони годували та зодягали її, і що у протилежному випадку вона б сто разів загинула у власних нечистотах.
Таким чином, існує добре і правдиве висловлювання старого мудреця: Deo, parentibus et magistris, non potest satis gratiae rependi, тобто: «Богові, батькам і учителям ми ніколи не зможемо відплатити достатньо [подяк і нагород]». Той, хто бере це до уваги, наcправді, буде без примусу шанувати своїх батьків. Носити їх на руках, як тих [людей], через яких Бог вчинив для нього все добре.
Окрім і вище всього цього, є інша причина, що спонукає нас ще більше [коритися цій Заповіді], і ця причина полягає в тому, що Бог додає до даної Заповіді тимчасову обітницю і каже: «щоб довгі були твої дні на землі, яку Господь, Бог твій, дає тобі!»
Тут ви можете самі бачити, наскільки серйозно Бог ставиться до даної Заповіді, якщо Він не лише проголошує, що це вгодне Йому, і що Він знаходить в цьому радість і задоволення, але також і те, що це буде сприяти нашому процвітанню і найвищому добру, так щоб наше життя було приємним і в злагоді, та щоб ми були оздоблені всяким добром.
Тому так св. Павло особливим чином підкреслює і радіє цьому, коли каже в (Еф. 6:2,3): « це перша заповідь з обітницею, щоб добре велося тобі, і щоб ти був на землі довголітній!» Бо, хоч у інших [Заповідях] також міститься обітниця, все-таки ні в жодній з них обітниця не звучить настільки зрозуміло та виразно.
Отже, тут ви маєте плід і нагороду, [котра полягає у ствердженні], що усякий, хто дотримується даної Заповіді, буде мати щасливі дні, талан і процвітання. І, з іншого боку, [тут вказується] покарання, що усякий непокірний [Заповіді], скоро загине і ніколи не буде мати задоволення від життя. Бо «бути довголітнім» в Писанні означає не лише дожити до старості, але значить також мати все, що притаманне тривалому життюздоровя, дружину і дітей, засоби для існування, мир, добрий уряд тощо, без чого від цього життя неможливо отримати ніякого задоволення і без чого взагалі неможливе тривале існування.
Отже, якщо ви не будете слухатися батька і матері і коритися їхнім покаранням, то будете слухатися ката. І якщо ви не будете слухатися його, то підкоритесь костомасі, тобто смерті [все підпорядковуюча смерть — ось учитель лихих дітей].
Бо на цьому Бог наполягає безапеляційно: або ви слухаєтесь Його, віддаючи Йому любов'ю і служінням, і тоді Він винагородить вас щедро всіма благами, або, якщо ви ображаєте Його, Він пошле вам смерть і ката.
Звідки ж береться стільки негідників, котрих потрібно вішати, стинати голови і четвертувати щоденно, якщо не через непокору [батькам]? Вони не дозволяють виховувати себе по-доброму і тому отримують покарання від Бога, самі доводячи до того, що ми змушені споглядати їхнє нещастя і горе. Бо дуже рідко трапляється, коли такі розбещені люди вмирають природною або непередчасною смертю. Але праведні і покірні мають благословення: вони живуть довго у приємному спокої і бачать дітей своїх дітей (як говорилося вище) до третього і четвертого поколінь.
І досвід також навчає, що там, де присутні шановані, давні родини, що живуть добре і мають багато дітей, вони безперечно зобов'язані своїм походженням тій обставині, що деякі з них були добре виховані і виявили піклування про своїх батьків, з іншого боку, про розбещених людей написано в Пс. (108:13): «Щоб на знищення стали нащадки його, бодай було скреслене в другому роді ім'я їхнє!»
Отже, гарненько поміркуйте, якого великого значення Бог надає послухові, якщо Він так високо цінує його, якщо він так бажаний Йому, і якщо Він так щедро винагороджує його, і, окрім того, накликає настільки суворе покарання на тих, хто чинить інакше.
Все це я кажу для того, щоб це було гарненько засвоєне молоддю. Бо ніхто не вірить, що, хоча ця Заповідь не викладалася і не цінувалася перше, за папства, вона вкрай необхідна. Слова ці прості і зрозумілі, і кожен гадає, що він вже знає їх. Тому люди ставляться до них легковажно, позіхаючи і думаючи про щось інше, не помічаючи і не віруючи, наскільки сильно зневажливе ставлення до цих слів ображає Бога, зарівно як вони не розуміють, що той, хто дотримується слів цієї Заповіді, чинить дорогоцінне і дуже угодне Богу діло.
Щодо цієї Заповіді, то належно буде також говорити про всі інші види послуху до людей, які стоять при владі і покликані командувати і правити. Бо усяка влада походить і розповсюджується від влади батьків. Тому що там, де батько не може один виховувати свою [непокірну і дратівливу] дитину, він наймає шкільного учителя, щоб той настановляв її. Якщо він надто безсилий, то заручається допомогою своїх друзів і сусідів. Якщо він покидає цей світ, то доручає і передає свою владу і право керувати іншим людям, призначеним для цієї мети.
Таким чином, він повинен заради ведення господарства утримувати у підпорядкуванні своїх домашніх, слуг і служниць, тобто усі, кого ми називаємо панами, знаходяться на місці батьків і повинні отримувати свою владу і право керувати від них. Тому в Писаннях вони названі батьками, як виконуючі в час свого правління функції батька, і зобов'язані мати батьківське серце до своїх підлеглих. Як римляни та інші народи з давніх часів називали господаря і господиню patres-et matres-familiae, тобто батьком родини [головою родини] і матірю родини. Також вони називали своїх національних правителів і володарів patres patriae, тобто батьками усієї країни, на наш превеликий сором, людей, котрі, бувши християнами, не називають так чи, в крайньому разі, не поціновують і не шанують їх як таких.
Отже, що дитина винна своїм батькові і матері, те саме винні й усі, хто в домі. Тому слуги і служниці повинні виявляти опіку не лише в тому, щоб бути покірними своєму панові і пані, але також, щоб шанувати їх, як своїх батька і матір, роблячи усе, що за їх уявою [знанням] очікується від них, не з примусу і не з небажання, але із задоволенням і радістю, через щойно згадану причину, а саме що це є Заповіддю Божою і любе Йому вище за всі діла.
Таким чином, їм, швидше, вартувало б самим доплачувати [замість отримувати платню] і радіти, що вони можуть мати пана і пані, щоб сумління їх раділо, і знати, що вони можуть робити насправді золоті діла. Справу, якою спочатку нехтували і котру зневажали, в той час як кожен, навпаки, в ім'я диявола, поривався в монастирі або на прощі і потурав власним бажанням [знаходив індульгенції], маючи витрати [часу і грошей] і лихе сумління.
Коли б ця істина могла бути вселена бідним людям, то якась служниця могла б стрибати [від радощів], славити і дякувати Богові, і своєю акуратною працею, за котру вона отримує підтримку і платню, вона могла б отримати такий скарб, котрого не мали й ті, кого мають за найбільших святих. Хіба це не чудово, коли людина знає і може сказати, що коли ви чините свою щоденну домашню роботу, то це краще, ніж уся святість і аскетичне життя ченців?
І, на додаток, у вас є обітниця, що ви будете процвітати у всьому доброму і жити добре. Як ви можете вести благодатніше і святіше життя, виконуючи власні діла?
Бо, з точки зору Бога, єдине, що дійсно робить людину святою і служить Йому це віра, а діла призначені для служіння людині [ближньому].
Таким чином, [вірою] ви маєте всі блага, захист і заступництво і в Господі, задоволену [вдоволену] совість і милостивого Бога, Котрий винагородить вас стократ, так що це прирівняє вас до шляхетного стану, якщо ви будете побожними та слухняними. Якщо ж ні, то ви не маєте нічого, окрім гніву і незадоволення Божого, у вашому серці відсутній мир, і згодом ви матимете усілякі біди і нещастя.
Усякого, хто не дослухається цього і не схильного до благочестя, ми передаємо до рук ката і костомасі [смерті]. Таким чином, хай кожен, хто здатний приймати настанови, пам'ятає, що Бог не грається з нами, і знає, що це Бог [а не хтось інший] говорить з вами і вимагає від вас поcлуху. Якщо ви впокорюєтесь Йому, то ви стаєте Його улюбленою дитиною. Але якщо ви нехтуєте цим, то приймаєте ганьбу, злидні і горе у якості своєї винагороди.
Те саме варто сказати про покору світському урядові, котрий (як ми вже казали) належить до поняття батьківства і виходить далі за інші стосунки [зв'язки]. Бо батько [в Біблії] це не лише батько однієї родини, але людина є батьком стількох людей, стількох мешканців, громадян і підлеглих, скількох він має. Бо через наших володарів, так само, як і через наших батьків, Бог дає нам їжу, дах і помешкання, заступництво і захист. Отже, оскільки вони носять це ім'я і звання з усією повагою, як найвищу гідність, то нашим обов'язком є шанобливо ставитися до них і цінувати їх найвищим чином, як найбільший скарб і найкоштовніший на землі камінь.
Отже, покірний, прагнучий і готовий слугувати, радісно віддаючий честь тим, кому належить, знає, що він догоджає Богові, і що нагородою йому буде радість і щастя. Якщо ж він, навпаки, не чинить цього з любов'ю, але зневажливо ставиться і опирається [владі] або нарікає, то хай він також знає, що він не буде мати ні схвалення, ні благословення, і там, де він гадає, що заробить цим [своїм ставленням] гривню, то він втратить вдесятеро більше, чи стане жертвою ката, загине на війні, від епідемії, голоду або не зазнає розради у дітях своїх [буде розчарований дітьми] і потерпатиме від образ, несправедливості і насильства від рук своїх служників, ближніх чи чужинців і тиранів. Таким чином, чого ми шукаємо і заслуговуємо, те ми й маємо у якості розплати.
Коли б ми потрудилися зрозуміти [якщо б ми лише увірували], що такі діла угодні Богові і так щедро винагороджуються, то віднайшли б багато чого і мали б усе, чого тільки забажає наше серце. Але так як Слово і Заповідь Божа оцінюються [нами] настільки легковажно, ніби їх промовив якийсь базіка, подивімося, чи можеш ти, людино, протистояти Йому. Ти думаєш, Йому буде тяжко віддати тобі за заслугами?
Отже, тобі, без сумніву, було б набагато краще жити, володіючи Божою прихильністю, миром і щастям, ніж випробовуючи на собі Його незадоволення і послані Ним біди.
Чому ти гадаєш, що світ повний зневір'я, ганьби, лиха і вбивств, якщо не тому, що кожен прагне бути паном самому собі і не бажає залежати від монарха, не бажає про щось і про когось піклуватися і прагне робити те, що йому забагнеться? Тому Бог карає одного негідника за допомогою іншого тому, коли ви обманюєте свого пана і виявляєте презирливе до нього ставлення, приходить інший і чинить з вами подібним чином. Та у вашому власному домі ви повинні випробувати вдесятеро більше мук від дружини, дітей чи слуг.
Наcправді, ми відчуваємо наше нещастя, ми нарікаємо і скаржимося на невірність, насилля і несправедливість, але не бачимо, що самі мивідверті негідники, що цілком заслужили це покарання, і все-таки не виправлені ним. Ми не матимемо ласки і щастя, тому цілком справедливо, що у нас не буде нічого, окрім нещасть, без усякого милосердя.
Повинні бути десь на землі все ще побожні люди, тому що Бог продовжує дарувати нам стільки добра! Коли б ми жили самі по собі, у нашому помешканні не було б ні фартинга, і в нашому полі не з'явилося б і зернинки.
Все це я повинен був описати настільки точно і багатослівно в надії, що хтось візьме це близько до серця, щоб ми могли позбутися сліпоти і злиднів, в котрих загрузли настільки глибоко, і могли насправді зрозуміти Слово і волю Божу та щиро прийняти їх. Бо звідти ми можемо зрозуміти як знайти достатньо радості, щастя і спасіння як минущого, так і вічного.
Таким чином, у даній Заповіді представлені два різновиди батьківбатьки кровні і батьки «за обов'язком», або ті, кому належить піклуватися про дім, та ті, хто зобов'язаний піклуватися про країну. Окрім них існують ще й духовні батькине ті, які є у папстві, що самі назвалися такими, але не виконуючі ніякого батьківського служіння. Бо лише ті називаються духовними батьками, хто порядкує і керує нами через Слово Боже,
як св. Павло хвалиться своїм батьківським служінням в 1 Кор. (4:15), де він каже: « а я вас породив у Христі Ісусі через Євангелію...»
Отже, будучи батьками, вони мають право на пошану навіть більше за інших. Однак [насправді] вони отримують її менш за всіх. Бо світ «шанує» їх тим, що виганяє з країни і шкодує кусня хліба, і, коротше кажучи, вони (як каже св. Павло в 1Кор. 4:13) мусять бути « як сміття те для світу як ті викидки!»
І все-таки народ треба застерегти, щоб ті, хто бажає називатися християнами, зобов'язані перед Богом шанувати достойними «виняткової честі» опікунів своїх душ, щоб поводитися з ними добре і забезпечувати їхнє життя. За це Бог достатньо поблагословить вас і не допустить, щоб мали якусь нужду.
Але у цім ділі всі відмовляються, опираються і бояться, що загинуть від фізичної потреби, гадаючи, ніби зараз вони не можуть підтримати одного шанованого проповідника, хоч раніше вони утримували десять товстопузих дармоїдів.
Цим ми також заслуговуємо того, що Бог позбавляє нас Свого Слова і благословення, знову дозволяє брехливим проповідникам поставати серед нас і вести нас до диявола, спонукаючи нас до того ж обливатися потом і кров'ю.
Але ті, що дотримуються волі і Заповіді Божої, мають обітницю про те, що все, віддане ними тілесним і духовним батькам, і все, що чиниться ними для того, щоб вшанувати їх, щедро віддасться їм так що вони матимуть не хліб, одяг і гроші на рік чи два, але тривале життя, підтримку і мир, будуть вічно багаті і блаженні.
Отже, тільки робіть те, що належить до наших обов'язків і дайте Богові піклуватися про те, як Він буде підтримувати вас і піклуватися про вас усім достатньою мірою. Оскільки Він обіцяв це, і оскільки Він ніколи не обманював, Він не обмане і вас.
Це дійсно повинно підбадьорити нас і доторкнутися до наших сердець, котрі повинні просто мліти від радості і любові до тих, кого нам належить шануватитак що нам слід було б просто піднести руки і радісно подякувати Богові, Котрий дав нам такі обітниці, за котрі слід було б вирушити на край землі [до найвіддаленіших частин Індії]. Бо якщо б навіть увесь світ об'єднав свої зусилля, він не зміг би додати й години до нашого життя чи дати хоч одне зерня від землі. Але Бог бажає дати нам найчудовіший достатокусе те, чого бажає ваше серце. Нехтуючий цим і кидаючий це на вітер не достойний навіть чути Слово Боже. Отже, для тих, кого стосується дана Заповідь, з цього приводу було сказано більш ніж достатньо.
На додаток, не погано було б також звернутися з проповіддю до батьків, щоб пояснити, як їм потрібно нести своє служіння і як ставитися до тих, хто знаходиться під їхньою владою. Бо хоч про це не сказано в Десяти Заповідях, однак про це часто згадується у багатьох місцях Священних Писань. І Бог, кажучи про батька й матір, хоче, щоб це також входило в дану Заповідь.
І Він не бажає мати на цьому служінні [служінні батьків і матерів] негідників і тиранів. Також, як Він не приписує їм цієї честі, тобто права і влади управляти, поклоняючись самим собі. Але їм слід мати на увазі, що вони зобов'язані коритися Богові, і що, перш за все, вони повинні щиросердно і віддано виконувати обов'язки свого служіння не лише для того, щоб підтримувати і піклуватися про фізичні потреби своїх дітей, слуг, підлеглих тощо, але найбільшещоб навчати їх шанувати і славити Бога.
Таким чином, не думайте, що це залишено на ваш розсуд і залежить від вашої вибіркової волі це сувора Заповідь і наказ Божий, і Богові ви будете давати за це звіт.
Але тут знову ми маємо сумний станніхто не розуміє і не сприймає цього, усі живуть так, ніби Бог дав нам дітей лише для [нашого] задоволення і розваги, а слугдля того, щоб ми використовували їх, як корів чи віслюків, лише для роботи, чи так, ніби через наших підлеглих нам слід лише задовольняти свої хтиві бажання, ігноруючи їх самих, ніби нас не має непокоїти що вони пізнають чи як вони живуть.
І ніхто не хоче навіть бачити що це за Заповідь Його Верховної Величності, Котрий прикличе нас самим суворим і рішучим чином до звіту і покарає нас за це, зарівно як [ніхто] не бачить великої потреби в тому, щоб піклуватися про молодь.
І якщо ми хочемо чудових і здібних людей як для світського, так і для церковного управління, нам не слід жаліти ні сил, ні часу, ні грошей на навчання і настановлення наших дітей, щоб вони могли слугувати Богові і світові, ми не повинні думати лише про те, як зібрати для них побільше грошей і майна.
Бо Бог дійсно може і без нас підтримати і збагатити їх, що Він і робить повсякчас. Але Він дав нам дітей і проголосив цю Заповідь для того, щоб ми могли навчити їх і керувати ними згідно з Його волею, а в протилежному випадку Він не потребував би того, щоб [у дитини] були батько і мати.
Таким чином, хай кожен знає, що виховувати своїх дітей у страхові і знанні Божому, а якщо вони талановитіто навчати їх чомусь такому, що вони могли б використати де б то не було [навчати та готувати їх у гуманітарних дисциплінах, щоб чоловіки могли допомогти в уряді та де тільки є необхідність] це його головний обов'язок, від [виконання] якого залежить знайдення чи втрата [ним] Божої доброї ласки.
Якщо б це виконувалося, то Бог також щедро благословляв би нас і посилав нам благодать для навчання людей, за допомогою яких земля і люди могли б бути поліпшені, а також освічених громадян, доброчесних і старанних у господарстві дружин, котрі потім би виховали побожних дітей і слуг.
Погляньте тепер, якої жахливої шкоди ви завдаєте, якщо нехтуєте своєю часткою обов'язків і не виховуєте свою дитину так, щоб вона стала корисною і богобійною людиною, і як ви накликаєте на себе вину і гнів, заслуговуючи пекло своїм ставленням до рідних дітей, навіть не дивлячись на те, що в усіх інших стосунках ви є побожними і святими людьми.
І з тієї причини, що даною Заповіддю нехтують, Бог настільки жахливо карає світ відсутністю у ньому порядку, уряду і миру, на що ми нарікаємо, хоча і не помічаємо, що самі винні у цьому. Бо ми маємо зіпсованих і непокірних дітей і підлеглих тому, що самі виховуємо їх такими.
Цієї настанови поки що достатньо. Докладніше ми розглянемо це питання іншим разом.