Книга Злагоди › Формула Злагоди

Формула Злагоди

ЧАСТИНА 1
КОНСПЕКТ

РОЗДІЛ І
Про прабатьківський гріх

ЗАПЕРЕЧНЕ
Відкидання фальшивих протилежних догм

  1. 1. Тому ми заперечуємо і засуджуємо вчення про те, що прабатьківський гріх є тільки reatus або ж борг, через те, що було вчинено іншим [спрямованим до нас] без жодного зіпсуття нашої природи.2
  2. 2. Також, що лихі пожадання не є гріхом, але зосередженими, сутнісними властивостями природи, так наче вищезгадані вада і зло не є правдивими гріхами, через які людина без Христа [не прищеплена до Христа] має бути дитиною гніву.3
  3. 3. Ми так само відкидаємо помилку пелагіан, згідно якої стверджується, що людська природа, навіть від часу гріхопадіння, є незіпсованою, і особливо у відношенні до духовних речей, in naturalibus, тобто у своїх духовних силах, вона залишається доброю і чистою.4
  4. 4. Також, що прабатьківський гріх є лише зовнішньою, непримітною, незначною плямою, краплею або ж забрудненістю, виплеснутою на природу, під якою природа все одно зберегла свої сили невраженими, навіть у духовних речах.5
  5. 5. Також, що прабатьківський гріх є лише зовнішньою перепоною для невражених духовних сил, а не їх відсутністю або ж їх втратою, так, наче коли магніт вимазати соком із часнику, то його природня сила таким чином не усувається, а тільки їй чиниться перепона; або ж що цю пляму можна легко змити, як змивається краплинка з обличчя або пляма зі стіни.6
  6. 6. Також, що у людині людська природа і сутність не є цілковито зіпсованими, але що людина все ще має добре у собі, навіть у речах духовних, а саме: здібності, вміння, можливість або спроможність почати працювати або співпрацювати до чогось [доброго].7
  7. 7. З іншого боку, ми також відкидаємо фальшиве вчення маніхеян, коли навчається, що прабатьківський гріх, як щось суттєве і незалежне, було влито сатаною у природу і перемішалося з нею так, як змішуються отрута і вино.
  8. 8. Також, що не природна людина, а щось інше, чуже їй чинить гріхи, через які не природа, але тільки прабатьківський гріх у природі звинувачується.8
  9. 9. Ми відкидаємо і засуджуємо також, як і маніхеянську помилку, доктрину про те, що прабатьківський гріх є властиво і без жодних відмінностей самою суттю, природою і сутністю зіпсованої людини таким чином, що відмінність між зіпсованою природою як такою з часу гріхопадіння і прабатьківським гріхом не потрібно навіть зауважувати, як і не можуть вони розрізнятися навіть у думці.9
  10. 10. Цей прабатьківський гріх називається доктором Лютером природним гріхом, особистим гріхом, суттєвим гріхом (Natursuende, Personsuende, Wesentliche Suende), але не так, що природа, особа або сутність людини є без жодного розрізнення сама по собі прабатьківським гріхом, та радше, що такими словами можна було вказати на відмінність між прабатьківським гріхом, який є вродженим у людській природі, та іншими гріхами, які називаються дійсними гріхами.
  11. 11. Бо прабатьківський гріх не є гріхом, який чиниться, але він є вродженим у природі, суттю і сутністю людини, так що, хоча й ніколи не поставатимуть нечестиві думки в серці людини, жодного зайвого слова не буде сказано, жодного нечестивого вчинку не буде здійснено, все-таки природа є зіпсованою через прабатьківський гріх і є джерелом усіх інших дійсних гріхів, таких, як нечестиві думки, слова і діла, як написано (Мт. 15:19): «З серця виходять лихі думки». Також (Буття 6:5; 8:21): «Нахил людського серця лихий від віку його молодого».
  12. 12. Таким чином, також добре зазначити інше значення слова «природа», яким маніхеяни прикривають свої помилки і зводять багатьох простих мужів. Бо часом воно означає сутність [самий зміст] людини, як тоді, коли сказано: «Бог створив людську природу». Але іншого разу воно означає нахил і порочну властивість [нахил, стан, ваду або порок] речі, яка вроджена в природі, або ж сутність, як тоді, коли сказано: «Природою змія є жалити, а природою і нахилом людини є грішити, і вона є гріхом»; тут слово природа не означає суті людини, але щось таке, що є введеним у природі або суті.
  13. 13. Але щодо латинських термінів «substantia» і «accidens», то через те що вони не є словами Святого Письма, а окрім того, є невідомими звичайним людям, їх не треба використовувати в проповідях перед простими, ненавченими людьми, але простих людей треба від цього вивільняти [у цій справі треба зважати на простих та неосвічених].
  14. Але в школах, посеред вчених, ці слова вірно зберігаються у диспутах про прабатьківський гріх, тому що вони є добре відомими і використовуються без жодного непорозуміння для того, щоб розрізняти точно між сутністю речі і тим, що додається до неї випадковим чином.
  15. Бо розрізнення між Божим ділом і ділом дияволовим у такий спосіб визначається найчіткішим чином, тому що диявол не може створити жодної суті, але може лише випадково, з Божої постанови [з Божого дозволу], зіпсувати суть, створену Богом.  

2 Ця помилка зокрема приписується Альберту Піґію.
3 Навчалося пелагіанами і давніми, і сучасними.
4 Майже спільна думка схоластів, тому що вони змагалися про те, що від часу гріхопадіння люди були позбавленими тільки donum supernaturale.
5 Приписується Д'Андараду, римському опонентові Хемніца, який таким чином писав у своїй праці Defensio Trid. Fidei Cathol., lib. V., стор. 451 і далі.
6 Майже дослівно з Вікт. Штріґеля у диспуті з Флавієм у Веймарі 1560 року.
7 Також навчалося Штріґелем у його декларації, написаній у 1562 році.
8 Приписуване Августином маніхеянам.
9 Доктрина Флація і його прихильників.  

Пошук у Книзі Злагоди