Отже, ми чули достатньо про те, скільки потрібно праці і
старань, щоб утримати все, про що ми молимося, і щоб
зберегти це, що досягається, однак зовсім не без виявлення
немочі і спотикань [з нашого боку]. Окрім того, хоч ми і
отримали прощення, чисте сумління і цілковито виправдані,
все-таки життя наше таке, що [кожна] людина сьогодні стоїть,
а завтраможе впасти. То, навіть якщо ми зараз праведні і
стоїмо перед Богом з чистою совістю, нам слід знов і знов
молитися про те, щоб Він не дозволяв нам знову оступитися,
не витримати випробувань і піддатися спокусам.
Спокуса ж, чи (як називали це наші давні саксонці) Bekoerunge [зваблювання], буває трьох типів, а саме спокуса від плоті,
спокуса від світу і спокуса від диявола.
Бо у тілі ми мешкаємо і носимо на шиї своїй старого Адама,
котрий давить на нас і щоденно спонукає нас до виявлення
розпусти, до лінощів, обжерливості і пияцтва, до скупості і
обману, до шахрайства і обдирання свого ближнього
коротше кажучи, до усіляких розпусних похотей, котрі
природньо притаманні нам, і до котрих нас спонукає суспільство і приклад інших людей те, що ми бачимо і чуємо від
людей довкола нас, часто захоплює [ранить] і розпалює навіть
наївне серце.
Далі йде світ, котрий спокушує нас словом і ділом, спонукає
нас до гніву і нетерпіння. Коротше кажучи, [у світі] немає
нічого, окрім ненависті і заздрості, ворожнечі, насильства і
несправедливості, невірності, помсти, прокляття, знущання,
наклепу, зневаги і зарозумілості у поєднанні з пихатістю,
підлабузництвом, прагненням слави і влади, коли ніхто не
бажає бути найменшим, але кожен хоче очолювати, бути на
виду у всіх.
Потім іде диявол, що підбурює і провокує скрізь, а особливо
у тих галузях, котрі стосуються сумління і духовних питань,
а саме він спонукає нас до презирливого і зневажливого
ставлення до Слова Божого і діла Його, відриває від віри, надії
і любові, ведучи нас до невір'я, брехні, нічим не обґрунтованої
самовпевненості і впертості чи, з іншого боку, до відчаю,
заперечення Бога, богозневаги і незліченної кількості інших
неймовірних пороків. Все це дійсно є хитрощі і тенета, та
справжні розпечені стріли, якими зі злом стріляють у наші
серця, сам диявол, а не плоть і кров.
Насправді, ця небезпека і спокуси, від котрих потерпає кожен
християнин, величезні і болючі, навіть якщо вони приходять
одні, самі по собі тому кожна година, проведена в цьому
мерзенному житті, в котрому ми зазнаємо нападів, переслідувань і цькувань з усіх боків, змушує кликати і молити Бога
не допускати, щоб ми втомилися, ослабли і знову впали у гріх,
ганьбу і невір'я. Бо в протилежному випадку, ми не змогли б
подолати навіть найменшої спокуси.
І в цьому полягає суть слів: «І не введи нас у спокусу» тобто
Він дає нам сили протистояти, хоча самі спокуси не зникають
і не обходять нас стороною. Бо до того часу, доки ми живемо у
тілі і маємо над собою диявола, ніхто не може уникнути
спокуси і зваблювань. І не може бути такого, щоб ми не
витримали тяжких випробувань, так, ми постійно зіштовхуємося з ними, але ми молимо про те, щоб не бути зваленими
і втопленими в них.
Таким чином, відчувати спокусу і піддаватися спокусі це
цілковито різні речі. Ми усі повинні це відчути, хоча не всі
однаковою мірою, а деякібільше і сильніше, ніж інші.
Наприклад, молоді особливо страждають від спокус плоті.
Потім, коли вони переходять у середній і похилий вік вони
страждають від спокус світу, але інші люди, ті, які займаються
духовними питаннями, тобто сильні християни, страждають
від спокус диявола.
Однак таке відчуття [відчуття спокуси саме по собі] нікому не
може нашкодити, оскільки воно чиниться проти волі людини,
причому остання надала б перевагу її позбутися. Бо якщо б
ми не відчували цього, то його не вартувало б називати
спокусою. Але зовсім інша справа — піддатися спокусі. Ми
піддаємося спокусі, коли дозволяємо їй панувати над нами і
не опираємося їй, не молимося про визволення від неї.
Отже, ми, християни, мусимо бути озброєними і завжди
готовими до безперервних нападів, нікому не слід почуватися
самовпевнено і безтурботно, наче диявол далеко від нас, але
ми постійно мусимо очікувати і бути готовими відбити його
удари. Бо хоч зараз я невинний, терплячий, добрий і міцний
у вірі, диявол може цієї ж секунди направити таку стрілу у
моє серце, що мені навряд чи вдасться встояти. Тому що він є
таким ворогом, який ніколи не втомлюється і не припиняє
своїх заміряньтак, що коли одна спокуса припиняється,
завжди виникає інша.
Відповідно, не існує іншої допомоги та іншої розради, як
удатися до молитви «Отче наш», вхопитися за неї і таким
чином звернутися до Бога щиросердно молячись: «Любий
Отче Небесний, Ти зобов'язав мене молитися, щоб мені знову
не впасти у гріх, піддавшись спокусам».
А потім ви побачите, що спокуси повинні відступити і, врешті-решт, зникнути. Якщо ж ви наважитеся допомагати собі
своїми власними думками і задумами, то лише погіршите стан
і дасте дияволу більше місця. Бо він має зміїну голову, і,
протиснувши її у найменшу щілинку, він безперешкодно
затягне за собою все тіло. Одначе молитва може зашкодити
йому і вигнати його геть.