Шмалькальдські статті

Друга частина

Стаття ІІ. Про месу

  1. Що меса в папстві повинна сприйматися як найбільша і найжахливіша гидота, бо вона прямо і гостро суперечить цій головній статті, а вона жє найверховнішим і найпоказнішим з папських ідолопоклонств. Бо вважається, що ця жертва чи діло меси (навіть якщо вона служиться нечестивим [і безнадійним] негідником) визволяє людей від їхніх гріхів як тут, у цьому житті, так і на тому світі, в чистилищі, хоча насправді тільки Агнець Божий може і повинен це зробити, як це вже було сказано вище. У цій статті також неможливі ні поступки, ні компроміс, бо перша стаття цього не дозволяє.
  2. Якби ж то папісти були розсудливими, до них можна було б по-дружньому та розсудливо звернутися таким чином: перше, «Чому ви так міцно тримаєтеся своєї меси?» Адже вона є чисто людським винаходом. Бог не заповів нам цього. І ми можемо [безпечно] відкинути кожен людський вимисел, бо Христос проголошує: «Та однак надаремне шанують Мене, бо навчають науклюдських заповідей» (Мт. 15:9).
  3. По-друге, вона є непотрібною, і ми можемо опустити її без будь-якого гріха чи небезпеки.
  4. По-третє. Таїнство можна отримувати в значно кращий і благословенніший спосіб [набагато угодніший Богові] (єдино благословенний), відповідно до запровадження Христового. Тоді навіщо вони ведуть світ до горя та [виняткових] страждань через вигадане, необов'язкове діло, коли ми можемо мати Таїнство іншим і набагато благословеннішим чином?
  5. Тож [попіклуйтеся, щоб] нехай публічно проповідується людям, що месу, як людські теревені [вигадку] можна відкинути без гріха, і що жодна душа не буде проклята за її недотримання, а що може бути спасенною кращим чином, без меси. Можу побитися об заклад [так воно і станеться], що меса сама вийде з ужитку і не тільки з-посеред нерозважливих малоосвічених людей, але також з-посеред всіх побожних, християнських, розсудливих, богобоязливих сердецьтим більше, коли вони почують, що меса є небезпечним ділом, вигаданим без волі і Слова Божого.
  6. По-четверте, через те, що в світі виникли незліченні і неописувані зловживання від купівлі та продажу мес, треба було б по справедливості відмовитися від меси, якщо немає іншої цілі, то для того, щоб запобігти зловживанням, навіть якщо в ній самій є щось корисне і добре. Більше того, ми повинні її припинити, щоб запобігти [уникнути] назавжди цих жахливих зловживань, бо вся вона є непотрібною, некорисною і небезпечною, і ми все можемо здобути необхіднішим, кориснішим і певнішим чином, без меси.
  7. По-п'яте, через те, що меса є нічим іншим, і не може бути чимось іншим [як проголошують Канон і всі книги], окрім як ділом людським (навіть лихих негідників), яким людина прагне примирити себе та інших з Богом, і здобути та заслужити відпущення гріхів і благодать (бо таким чином меса дотримується, якщо дотримується найкращим чином: бо ж інакше навіщо її взагалі служити?), то з цієї самої причини вона повинна і мусить [безперечно] бути засудженою та відкиненою. Бо це прямо суперечить головній статті, яка каже, що не лихий чи побожний наймит меси своїм ділом, але Агнець Божий і Син Божий гріхи наші на Себе бере.
  8. Якщо ж хтось робить вигляд, що заради своєї побожності, він бажає надати Таїнство, або ж Причастя собі, то він несерйозний [він вчинив би велику помилку і говорив би несерйозно і нещиро]. Бо якщо він бажає причащатися щиро, то найкращий і найпевніший для нього спосіб буде в Таїнстві, наданому відповідно до Христового запровадження. Але те, що Причастя надається самому собі, є людською ідеєю, непевною, непотрібною і навіть забороненою. І не знає він, що чинить через те, що не маючи на те Слова Божого, він підпорядковується людським уявленням і вигадкам.
  9. Також невірно (навіть якби все інше було правильним) для будь-кого використовувати спільне Таїнство [що належить] Церкви відповідно до своєї особистої побожності і без Божого Слова, і поза спільнотою Церкви, жартуючи ним.
  10. Для розгляду цієї статті про месу треба цілий Собор. [Собору доведеться немало потрудитися і подискутувати над цією статтею про месу]. Навіть якби вони могли [і справді вони могли би] поступитися нам усіма іншими статтями, цією вони би не поступилися. Як сказав у Ауґсбурзі Кампеджо, що він волів би бути розірваним на кусні, аніж облишить месу. Тож я теж радше згорів би дотла, аніж дозволив би наймитові меси, хай він добрий, а чи поганий, зрівнятися з Христом Ісусом, моїм Господом і Спасителем, або ж піднестися понад Нього. Таким чином, ми є і залишимося навіки розділеними один від одного і протистоятимемо один одному. Вони добре відчувають, що коли впаде меса, так само зруйнується і папство. Перше ніж це станеться, вони воліли би нас повбивати.
  11. Крім того, цей хвіст зміїний, [тобто] меса, породив цілий ряд різноманітних ідолопоклонств.
  12. Перш за все чистилище. Вони протягнули в чистилище свою торгівлю месами за душі та постами напередодні свят, і тижневими, місячними та річними панахидами, і, нарешті, загальною седмицею і Днем усіх душ, купіллю душ так, що меса використовується майже винятково для мертвих, хоча Христос запровадив Таїнство тільки для живих. Отже, чистилище і кожні урочистість, обряд, і торгівля, що пов'язані з ним, треба вважати нічим іншим, як примарою диявола. Бо це суперечить головній статті [яка навчає], що тільки Христос, а не діла людей, повинні допомагати душам [звільняти душі]. Не кажучи вже про те, що нам не було нічого заповідано [Божественно] і нічого не приписано про покійних. Таким чином, все це можна безпечно пропустити, навіть у тому випадку, якби це не було помилкою чи ідолопоклонством.
  13. Тут папісти цитують Августина і деяких інших отців Церкви, які, як вони стверджують, писали про чистилище, і вони [папісти] вважають, що ми нібито не знаємо, чому і з якою метою вони [отці] це робили. Святий Августин не пише, що чистилище існує, і не наводить жодного місця зі Святого Письма, яке підштовхнуло б його до такої думки, він тільки залишає питання про те, чи існує це [чистилище], відкритими і говорить тільки, що його мати просила поминати її біля Вівтаря або Причастя. Отже, все це не що інше, як захоплення [вигадки] людські, але й ті стосуються тільки окремих осіб, і не запроваджують жодної статті віри, що є прерогативою тільки Бога.
  14. Але наші папісти, однак, наводять подібні вислови [думки] людські для того, щоб люди повірили в їхню жахливу, богозневажливу і прокляту торгівлю месами за душі в чистилищі [або в жертви за мертвих та пожертви] і т. п. Але вони цього ніколи не доведуть, основуючись на цитатах із Августина. Ось коли вони скасують цю торгівлю месами за чистилище, яка Августинові і не снилася, ми тоді обговоримо з ними питання про те, чи можна цитати з творів Августина приймати без підтвердження їх Писанням [без підстав у Слові], і чи варто поминати покійних на Таїнстві.
  15. Бо неприпустимо формувати статті віри на основі творів чи слів святих отців; в іншому випадку їхній спосіб життя, їхній стиль одягу, облаштування житла і т. п. повинні були б також стати статтею віри, що й вже сталося із мощами [святих]. [Ми ж, однак, маємо інше правило, а саме:] Правило таке: Слово Боже повинне запроваджувати статті віри, а ніхто інший, навіть ангели, не можуть цього робити.
  16. По-друге. Звідси пішло те, що духи злоби чинили чимало шахрайств [вправлялися у своїй злобі], з'являючись як душі покійних, і невимовною [жахливою] брехнею та обманами вимагаючи проведення мес, всенощних, ходінь на прощу і подібних добрих діл.
  17. Все це ми повинні були приймати, як статті віри, та жити відповідно до них. І Папа підтверджував ці речі так само, як месу та всі інші гидоти. Тут же немає [не може і не повинно бути] ніяких поступок чи здавань позицій.
  18. По-третє. [Через це з'явилися] Ходіння на прощу. В них також прагнулося мес, відпущення гріхів і благодаті Божої, бо меса контролювала все. Тому дійсно безсумнівним є те, що такі ходіння на прощу [запроваджені] без Слова Божого, не заповідані нам, і не є обов'язковими, бо ми все це можемо здобути [можна попіклуватися про душу] кращим чином, і можна залишити ці ходіння на прощу без гріха і небезпеки. Чому ж тоді вони залишають вдома [кидають] свої парафії [своїх покликаних служителів, їхні парафії], Слово Боже, дітей тощо, що визначено і [увага до яких є необхідною і була] заповідано, і переслідують такі необов'язкові, хиткі та згубні диявольські блукаючі вогники [помилки]?
  19. [Чому це відбувається], якщо не тому, що диявол править Папою [довів його до безумства], змушуючи вихвалювати та запроваджувати всі ці діяння, коли люди знову і знову відвертаються від Христа до своїх власних діл, і, що найгірше, стають ідолопоклонниками. Навіть більше, це не є потрібним і не є заповіданим, але є безглуздим, сумнівним, і, окрім того, шкідливим.
  20. Відповідно, і тут теж не може бути ніяких поступок чи здавань позицій [погодитися з папістами чи поступитися їм було б неприпустимим] тощо. Тож хай проповідується, що такі ходіння на прощі є необов'язковими і навіть небезпечними, а тоді побачимо, що від них залишиться. [Бо тоді вони самі по собі зникнуть].
  21. По-четверте. Братства [чи товариства], у яких монастирі, чернецькі ордени, парафіяльні священики приписували і відправляли (за законною угодою і шляхом продажу) меси, добрі діла тощо як для живих, так і для мертвих. Це не тільки людська дрібниця [людська фантазія], яка не підтверджується Словом Божим, цілковито непотрібна і незаповідана, але це також суперечить головній статті про викуплення. Відповідно, з цим ніяк неможливо змиритися.
  22. По-п'яте. Святі мощі [і поклоніння мощам], у яких виявлено стільки обманів і дурниць про кістки собак та коней, що навіть диявол реготав з таких шахрайств, повинні були вже давно бути засудженими, хоча й в них було якесь добро. А тим більше [їх треба засудити], бо вони не засновуються на Слові Божім. Вони не є заповідані і тому є цілковито зайвими та даремними.
  23. Але найгірше те, що [вони собі уявили нібито] ці мощі виробляють відпущення і прощення гріхів [і вшановують їх], як добрі діла і служіння Богові, подібно до меси тощо.
  24. По-шосте. Сюди належать дорогоцінні індульгенції, що надаються (але тільки за гроші) як живим, так і мертвим, використовуючи які бідолашний [святотатственний і проклятий] Юда чи Папа, продає заслуги Христові разом із надлишковими заслугами всіх святих і цілої Церкви тощо. Все це [і кожне окреме з цього] не можна терпіти, і вони не тільки є без Слова Божого, без необхідності, вони не тільки є незаповідані, але й виступають проти головної статті. Бо заслуга Христова [присвоюється і] здобувається не нашими ділами і не за наші гроші, але через віру з благодаті, без усіх грошей і заслуг; і пропонується [виявляється] не через владу Папи, але через проповідування Слова Божого.  

Пошук у Книзі Злагоди