Що меса в папстві повинна сприйматися як найбільша і
найжахливіша гидота, бо вона прямо і гостро суперечить цій
головній статті, а вона жє найверховнішим і найпоказнішим з папських ідолопоклонств. Бо вважається, що ця
жертва чи діло меси (навіть якщо вона служиться нечестивим
[і безнадійним] негідником) визволяє людей від їхніх гріхів
як тут, у цьому житті, так і на тому світі, в чистилищі, хоча
насправді тільки Агнець Божий може і повинен це зробити,
як це вже було сказано вище. У цій статті також неможливі
ні поступки, ні компроміс, бо перша стаття цього не дозволяє.
Якби ж то папісти були розсудливими, до них можна було б
по-дружньому та розсудливо звернутися таким чином: перше,
«Чому ви так міцно тримаєтеся своєї меси?»
Адже вона є чисто людським винаходом. Бог не заповів нам
цього. І ми можемо [безпечно] відкинути кожен людський
вимисел, бо Христос проголошує: «Та однак надаремне шанують
Мене, бо навчають науклюдських заповідей» (Мт. 15:9).
По-друге, вона є непотрібною, і ми можемо опустити її без
будь-якого гріха чи небезпеки.
По-третє. Таїнство можна отримувати в значно кращий і
благословенніший спосіб [набагато угодніший Богові]
(єдино благословенний), відповідно до запровадження
Христового. Тоді навіщо вони ведуть світ до горя та [виняткових] страждань через вигадане, необов'язкове діло, коли ми
можемо мати Таїнство іншим і набагато благословеннішим
чином?
Тож [попіклуйтеся, щоб] нехай публічно проповідується
людям, що месу, як людські теревені [вигадку] можна
відкинути без гріха, і що жодна душа не буде проклята за її
недотримання, а що може бути спасенною кращим чином, без
меси. Можу побитися об заклад [так воно і станеться], що меса
сама вийде з ужитку і не тільки з-посеред нерозважливих
малоосвічених людей, але також з-посеред всіх побожних,
християнських, розсудливих, богобоязливих сердецьтим
більше, коли вони почують, що меса є небезпечним ділом,
вигаданим без волі і Слова Божого.
По-четверте, через те, що в світі виникли незліченні і
неописувані зловживання від купівлі та продажу мес, треба
було б по справедливості відмовитися від меси, якщо немає
іншої цілі, то для того, щоб запобігти зловживанням, навіть
якщо в ній самій є щось корисне і добре. Більше того, ми
повинні її припинити, щоб запобігти [уникнути] назавжди
цих жахливих зловживань, бо вся вона є непотрібною,
некорисною і небезпечною, і ми все можемо здобути необхіднішим, кориснішим і певнішим чином, без меси.
По-п'яте, через те, що меса є нічим іншим, і не може бути
чимось іншим [як проголошують Канон і всі книги], окрім як
ділом людським (навіть лихих негідників), яким людина
прагне примирити себе та інших з Богом, і здобути та
заслужити відпущення гріхів і благодать (бо таким чином меса
дотримується, якщо дотримується найкращим чином: бо ж
інакше навіщо її взагалі служити?), то з цієї самої причини
вона повинна і мусить [безперечно] бути засудженою та
відкиненою. Бо це прямо суперечить головній статті, яка
каже, що не лихий чи побожний наймит меси своїм ділом,
але Агнець Божий і Син Божий гріхи наші на Себе бере.
Якщо ж хтось робить вигляд, що заради своєї побожності, він
бажає надати Таїнство, або ж Причастя собі, то він несерйозний [він вчинив би велику помилку і говорив би
несерйозно і нещиро]. Бо якщо він бажає причащатися щиро,
то найкращий і найпевніший для нього спосіб буде в Таїнстві,
наданому відповідно до Христового запровадження. Але те,
що Причастя надається самому собі, є людською ідеєю,
непевною, непотрібною і навіть забороненою. І не знає він,
що чинить через те, що не маючи на те Слова Божого, він
підпорядковується людським уявленням і вигадкам.
Також невірно (навіть якби все інше було правильним) для
будь-кого використовувати спільне Таїнство [що належить]
Церкви відповідно до своєї особистої побожності і без Божого
Слова, і поза спільнотою Церкви, жартуючи ним.
Для розгляду цієї статті про месу треба цілий Собор. [Собору
доведеться немало потрудитися і подискутувати над цією
статтею про месу]. Навіть якби вони могли [і справді вони
могли би] поступитися нам усіма іншими статтями, цією вони
би не поступилися. Як сказав у Ауґсбурзі Кампеджо, що він
волів би бути розірваним на кусні, аніж облишить месу. Тож
я теж радше згорів би дотла, аніж дозволив би наймитові меси,
хай він добрий, а чи поганий, зрівнятися з Христом Ісусом,
моїм Господом і Спасителем, або ж піднестися понад Нього.
Таким чином, ми є і залишимося навіки розділеними один
від одного і протистоятимемо один одному. Вони добре
відчувають, що коли впаде меса, так само зруйнується і
папство. Перше ніж це станеться, вони воліли би нас
повбивати.
Крім того, цей хвіст зміїний, [тобто] меса, породив цілий
ряд різноманітних ідолопоклонств.
Перш за все чистилище. Вони протягнули в чистилище свою
торгівлю месами за душі та постами напередодні свят, і
тижневими, місячними та річними панахидами, і, нарешті,
загальною седмицею і Днем усіх душ, купіллю душ так, що
меса використовується майже винятково для мертвих, хоча
Христос запровадив Таїнство тільки для живих. Отже,
чистилище і кожні урочистість, обряд, і торгівля, що пов'язані
з ним, треба вважати нічим іншим, як примарою диявола. Бо
це суперечить головній статті [яка навчає], що тільки Христос,
а не діла людей, повинні допомагати душам [звільняти душі].
Не кажучи вже про те, що нам не було нічого заповідано
[Божественно] і нічого не приписано про покійних. Таким
чином, все це можна безпечно пропустити, навіть у тому
випадку, якби це не було помилкою чи ідолопоклонством.
Тут папісти цитують Августина і деяких інших отців Церкви,
які, як вони стверджують, писали про чистилище, і вони
[папісти] вважають, що ми нібито не знаємо, чому і з якою
метою вони [отці] це робили. Святий Августин не пише, що
чистилище існує, і не наводить жодного місця зі Святого
Письма, яке підштовхнуло б його до такої думки, він тільки
залишає питання про те, чи існує це [чистилище], відкритими
і говорить тільки, що його мати просила поминати її біля
Вівтаря або Причастя. Отже, все це не що інше, як захоплення
[вигадки] людські, але й ті стосуються тільки окремих осіб, і
не запроваджують жодної статті віри, що є прерогативою
тільки Бога.
Але наші папісти, однак, наводять подібні вислови [думки]
людські для того, щоб люди повірили в їхню жахливу,
богозневажливу і прокляту торгівлю месами за душі в
чистилищі [або в жертви за мертвих та пожертви] і т. п. Але
вони цього ніколи не доведуть, основуючись на цитатах із
Августина. Ось коли вони скасують цю торгівлю месами за
чистилище, яка Августинові і не снилася, ми тоді обговоримо
з ними питання про те, чи можна цитати з творів Августина
приймати без підтвердження їх Писанням [без підстав у
Слові], і чи варто поминати покійних на Таїнстві.
Бо неприпустимо формувати статті віри на основі творів чи
слів святих отців; в іншому випадку їхній спосіб життя, їхній
стиль одягу, облаштування житла і т. п. повинні були б також
стати статтею віри, що й вже сталося із мощами [святих]. [Ми
ж, однак, маємо інше правило, а саме:] Правило таке: Слово
Боже повинне запроваджувати статті віри, а ніхто інший,
навіть ангели, не можуть цього робити.
По-друге. Звідси пішло те, що духи злоби чинили чимало
шахрайств [вправлялися у своїй злобі], з'являючись як душі
покійних, і невимовною [жахливою] брехнею та обманами
вимагаючи проведення мес, всенощних, ходінь на прощу і
подібних добрих діл.
Все це ми повинні були приймати, як статті віри, та жити
відповідно до них. І Папа підтверджував ці речі так само, як
месу та всі інші гидоти. Тут же немає [не може і не повинно
бути] ніяких поступок чи здавань позицій.
По-третє. [Через це з'явилися] Ходіння на прощу. В них також
прагнулося мес, відпущення гріхів і благодаті Божої, бо меса
контролювала все. Тому дійсно безсумнівним є те, що такі
ходіння на прощу [запроваджені] без Слова Божого, не
заповідані нам, і не є обов'язковими, бо ми все це можемо
здобути [можна попіклуватися про душу] кращим чином, і
можна залишити ці ходіння на прощу без гріха і небезпеки.
Чому ж тоді вони залишають вдома [кидають] свої парафії
[своїх покликаних служителів, їхні парафії], Слово Боже,
дітей тощо, що визначено і [увага до яких є необхідною і була]
заповідано, і переслідують такі необов'язкові, хиткі та згубні
диявольські блукаючі вогники [помилки]?
[Чому це відбувається], якщо не тому, що диявол править
Папою [довів його до безумства], змушуючи вихвалювати та
запроваджувати всі ці діяння, коли люди знову і знову
відвертаються від Христа до своїх власних діл, і, що найгірше,
стають ідолопоклонниками. Навіть більше, це не є
потрібним і не є заповіданим, але є безглуздим, сумнівним, і,
окрім того, шкідливим.
Відповідно, і тут теж не може бути ніяких поступок чи здавань
позицій [погодитися з папістами чи поступитися їм було б
неприпустимим] тощо. Тож хай проповідується, що такі
ходіння на прощі є необов'язковими і навіть небезпечними, а
тоді побачимо, що від них залишиться. [Бо тоді вони самі
по собі зникнуть].
По-четверте. Братства [чи товариства], у яких монастирі,
чернецькі ордени, парафіяльні священики приписували і
відправляли (за законною угодою і шляхом продажу) меси,
добрі діла тощо як для живих, так і для мертвих. Це не тільки
людська дрібниця [людська фантазія], яка не підтверджується Словом Божим, цілковито непотрібна і незаповідана, але
це також суперечить головній статті про викуплення.
Відповідно, з цим ніяк неможливо змиритися.
По-п'яте. Святі мощі [і поклоніння мощам], у яких виявлено
стільки обманів і дурниць про кістки собак та коней, що навіть
диявол реготав з таких шахрайств, повинні були вже давно
бути засудженими, хоча й в них було якесь добро. А тим
більше [їх треба засудити], бо вони не засновуються на Слові
Божім. Вони не є заповідані і тому є цілковито зайвими та
даремними.
Але найгірше те, що [вони собі уявили нібито] ці мощі
виробляють відпущення і прощення гріхів [і вшановують їх],
як добрі діла і служіння Богові, подібно до меси тощо.
По-шосте. Сюди належать дорогоцінні індульгенції, що
надаються (але тільки за гроші) як живим, так і мертвим,
використовуючи які бідолашний [святотатственний і проклятий] Юда чи Папа, продає заслуги Христові разом із
надлишковими заслугами всіх святих і цілої Церкви тощо.
Все це [і кожне окреме з цього] не можна терпіти, і вони не
тільки є без Слова Божого, без необхідності, вони не тільки є
незаповідані, але й виступають проти головної статті. Бо
заслуга Христова [присвоюється і] здобувається не нашими
ділами і не за наші гроші, але через віру з благодаті, без усіх
грошей і заслуг; і пропонується [виявляється] не через владу
Папи, але через проповідування Слова Божого.