Формула Злагоди

ЧАСТИНА 2
ПОВНЕ, ПРОСТЕ І ЧІТКЕ ПОВТОРЕННЯ І ПРОГОЛОШЕННЯ певних статей Ауґсбурзького віросповідання, про які упродовж деякого часу була суперечка посеред деяких богословів, що під ним підписалися, які тут зазначено і викладено відповідно до аналогії Божого Слова і підсумкового змісту нашої християнської доктрини.
РОЗДІЛ VІІ
Про Святу Вечерю

Твердження суперечки
Основна суперечка між нашою доктриною і доктриною сакраментаріан у цій статті.

Хоча деякі сакраментаріани намагаються говорити та використовувати слова, дуже близькі до Ауґсбурзького віросповідання, і форму та метод його церков, і сповідують, що у Святій Вечері тіло та кров Христові правдиво приймаються віруючими³⁷ , все-таки, якщо їх змусити проголосити їхнє значення належно, щиро та чітко, всі вони одностайно пояснять свою позицію, а саме: що правдиве суттєве тіло і кров Христові є настільки далеко від освяченого хліба та вина у Святій Вечері, наскільки далеким є найвище небо від землі. Бо їхні особисті слова звучать таким чином: «Abesse Christi corpus et sanguinem a signis tanto intervallo dicimus, quanto abest terra ab altissimis coelis». Тобто: «Ми кажемо, що тіло та кров Христові є настільки далекими від знаків, наскільки земля є віддаленою від найвищих небес».
Тому вони розуміють цю присутність тіла Христового не як присутність тут, на землі, але тільки по відношенню до віри [коли вони говорять про присутність тіла та крові Христових у Вечері, то вони не мають на увазі, що вони є присутніми на землі, окрім стосовно віри], тобто, що наша віра, якій нагадують та яку підбадьорюють видимі знаки, лише проповідуваним Словом піднімається і підноситься понад усі небеса, і там одержує і насолоджується тілом Христовим, яке є присутнім там, на небесах, і навіть Самим Христом, разом із усіма Його вигодами, у правдивий і суттєвий, але все-таки духовний спосіб. Бо [вони вважають, що] як хліб і вино є тут, на землі, а не на небесах, то так і тіло Христове є тепер на небесах, а не на землі, і через це ніщо інше не сприймається вустами у Святій Вечері, окрім хліба та вина.
По-перше, вони³⁸ необґрунтовано стверджують, що Господня Вечеря є тільки зовнішнім знаком, яким пізнаються християни, і що в ній не пропонується нічого іншого, окрім простого хліба та вина (які є порожніми знаками [символами] відсутнього тіла Христового). Оскільки це переходило всі допустимі рамки, то вони сповідували, що Господь Христос є правдиво присутнім у Своїй Вечері, а саме communicatio idiomatum, тобто лише відповідно до Його божественної природи, а не зі Своїм тілом і кров'ю.
Після того, коли вони були змушені Христовими словами визнати, що тіло Христове є присутнім у Вечері, то вони все ще розуміли це і не проголошували цього ніяким іншим чином, окрім як духовно, тобто як участь через віру у Його силі, дієвості і користі, тому що [кажуть вони] через Дух Христів, Який є повсюди, наші тіла, у яких Дух Христів перебуває тут, на землі, є поєднаними з тілом Христовим, яке є на небесах.
Таким чином, через ці великі, правдоподібні слова, багато великих мужів були обманутими, коли вони проголошували та хвалилися, що в них не було іншої думки, окрім тієї, що Господь Христос є присутнім у Його Вечері правдиво, суттєво та як живий; але вони розуміли це лише відповідно до Його божественної природи і не про Його тіло та кров, які тепер є на небесах, і ніде інде [бо про них вони думають, що вони є лише на небесах тощо], і що Він дає нам з хлібом і вином Його правдиві тіло та кров їсти, щоб ми могли причащатися ними духовно через віру, а не тілесно вустами.
Бо вони розуміють слова Вечері: «Споживайте, це є тіло Моє», не належним чином, так, як вони звучать відповідно до літери, але як образний вислів; таким чином, «споживання» тіла Христового не означає нічого більшого, окрім «вірування», і що «тіло» є еквівалентом «символу», тобто знаком або зображенням тіла Христового, яке не є у Вечері на землі, але лише на небесах. Слово «є» вони витлумачують сакраментально, тобто у позначувальний спосіб для того, щоб ніхто не вважав річ настільки поєднаною зі знаками, так що ніби також Христове тіло є тепер присутнім на землі у невидимий та неосяжний спосіб.
Тобто тіло Христове є поєднаним із хлібом сакраментально або позначально так, що віруючі, побожні християни настільки певно причащаються духовно тілом Христовим, яке є вгорі, на небесах, наскільки вустами вони споживають хліб. Але те, що тіло Христове є присутнім тут, на землі, у Вечері суттєво, хоча і невидимо, і неосяжно, і приймається тільки вустами, з освяченим хлібом, навіть лицемірами або тими, хто є християнами лише зовні [за назвою], то це вони звикли проклинати та засуджувати, як жахливу богозневагу.
З іншого боку, в Ауґсбурзькому віросповіданні з Божого Слова про Господню Вечерю навчається таким чином: «Про Господню Вечерю серед нас навчається, що правдиві тіло та кров Христові дійсно присутні під час Вечері під виглядом хліба та вина, що розподіляються та приймаються. Протилежні вчення, таким чином, відкидаються»³⁹ (а саме, доктрина сакраментаріан, які водночас в Ауґсбурзі представили своє віросповідання про те, що тіло Христове, через те, що Він вознісся на небеса, не є правдиво та суттєво присутнім тут, на землі у Таїнстві [віросповідання, яке заперечує правдиву та сутнісну присутність тіла та крові Христових у Таїнстві Вечері, яка роздається на землі з тієї причини, що Христос вознісся на небеса].
Бо ця точка зору є чітко висловленою у Лютеровому Малому Катехізисі наступними словами: «Це правдиві тіло та кров Господа нашого, Ісуса Христа, у хлібові та вині, для того, щоб ми, християни, їх їли та пили, що запроваджено Самим Христом».⁴⁰
В Апології це не лише ще чіткіше проголошується, але й установлюється місцем із Павла (1 Кор. 10:16) і свідченням Кирила наступними словами: «Десяту статтю було схвалено, у якій ми сповідуємо, що віруємо, що «у Господній Вечері тіло і кров Христові є правдиво та матеріально присутніми і правдиво пропонуються з тими речами, які виднохлібом і вином, тим, хто одержує Таїнство». Це вірування ми постійно захищаємо, як предмет, який був ретельно досліджений та розглянутий. Бо через те, що Павло каже (1 Кор. 10:16), що хліб є спільнотою Господнього тіла, то випливає, що якби Господнє тіло не було би по правді присутнім, тоді хліб є не спільнотою тіла, а тільки Духа Христового. А ми переконалися, що не тільки Римська Церква стверджує про тілесну присутність Христову, але й Грецька Церква тепер також вірує в це, і раніше в це вірила».⁴¹ І також наводиться свідчення Кирила, що Христос також перебуває тілесно в нас у Святій Вечері передаванням Його тіла.⁴²
Потім, коли ті, що в Ауґсбурзі подавали своє віросповідання про цю статтю, об'єдналися із Віросповіданням наших церков, то була складена і підписана у Віттенберзі 1536 року доктором Мартіном Лютером й іншими богословами з обох сторін наступна Формула Злагоди,⁴³ тобто статті християнської згоди між саксонськими богословами та богословами Верхньої Німеччини:
«Ми чули те, як пан Мартін Буцер пояснював свою точку зору та точку зору інших проповідників, які поприходили з ним із міст, про святе Таїнство тіла та крові Христових, а саме таким чином:⁴⁴
Вони сповідують, відповідно до слів Іринея, що в цьому Таїнстві є дві речі, небесна і земна. Тому вони того тримаються і навчають, що з хлібом і вином тіло та кров Христові є правдиво та сутнісно присутні, пропонуються та приймаються. І хоча вони не вірують у переосуществлення, тобто сутнісну трансформацію хліба та вина у тіло та кров Христові, і також не дотримуються того, що тіло та кров Христові є включені у хлібі локально, або ж є якимось іншим чином постійно поєднаними з ними поза використанням Таїнства; все ж таки вони допускають, що через таїнственний союз хліб є тілом Христовим тощо [що коли пропонується хліб, там водночас присутнє тіло Христове, і воно правдиво пропонується].
Тому що поза використанням, якщо хліб відкладається і зберігається у дарохранительниці або носиться і виставляється під час ходів, як це буває в папстві, то вони не вважають, що тіло Христове є присутнім.
По-друге, вони притримуються того, що запровадження цього Таїнства, учинене Христом, є дієвим у християнстві [Церкві], і що воно не залежить від гідності або негідності служителя, який пропонує Таїнство або від того, хто його одержує. Тому що, як каже св. Павло, навіть негідні причащаються Таїнством,⁴⁵ то вони притримуються того, що навіть негідним правдиво пропонуються тіло та кров Христові, і що негідні правдиво їх отримують там, де дотримуються заповідь і запровадження Господа Христа. Але така людина одержує їх на осуд,⁴⁶ як каже св. Павло, бо вони зловживають святим Таїнством через те, що вони приймають його без правдивого каяття та віри. Тому що воно було запроваджене з тією метою, щоб засвідчити про те, що в ньому благодать та користі Христові застосовуються до тих людей, які правдиво каються і втішають себе вірою у Христа, і що такі люди є включеними в тіло Христове і обмиті Його кров'ю».
Наступного року, коли головні богослови Ауґсбурзького віросповідання зібралися з усієї Німеччини в Шмалькальді і розважали про те, що представити на Соборі про доктрину Церкви, то за спільною згодою доктором Лютером були написані Шмалькальдські статті і вони були підписані усіма богословами, колективно та індивідуально, у яких правдива та належна точка зору є чітко висловленою короткими простими словами, які найточніше узгоджуються зі словами Христа, і кожні двері та шлях для втечі для сакраментаріан були закритими.
Бо на свою вигоду вони витлумачили [перекрутили] Формулу Злагоди, тобто вищезгадані статті про союз, обрамлені минулого року таким чином, що треба було б розуміти, що тіло Христове не пропонується із хлібом ніяким іншим чином, аніж разом із усіма користями, Словом Євангелія,
і що таїнственний союз не означає нічого іншого, окрім духовної присутності Господа Христа вірою. Тому ці статті проголошують: «Хліб і вино у Святій Вечері є правдивими тілом і кров'ю Ісуса Христа, які даються та приймаються не тільки благочестивими, але й також безбожними християнами»⁴⁷ [тими людьми, які не мають нічого християнського, окрім імені].
Доктор Лютер також більш достатньо виклав і підтвердив цю точку зору з Божого Слова у Великому Катехізисі,⁴⁸ де написано: «Отже, що ж таке Таїнство Вівтаря? Відповідь така: Це правдиве тіло і кров Господа нашого Ісуса Христа, що міститься у хлібові і вині, і що є під виглядом хліба і вина, котрі нам, християнам, заповідано Словом Христовим їсти й пити».
І трохи далі: «І саме Слово Боже (кажу я вам) робить таїнство Таїнствомтак, що це не просто хліб і вино, але є і називається тілом і кров'ю Христовими».
Знову: «Цим Словом ви можете зміцнювати ваше сумління, кажучи: «Якщо сто тисяч демонів, разом з усіма фанатиками, вигукнуть в один голос: «Як можуть хліб і вино бути тілом і кров'ю Христовими?» то я знаю, що всі духівники і вчені разом узяті не мають тієї мудрості, котра міститься навіть у одному мізинчику Його Божественної Величності. Отже, тут присутнє Слово Христове: «Прийміть, споживайте, це тіло Моє Пийте з неї всі, бо це кров Моя Нового Заповіту» тощо. На цьому ми перебуваємо і хотіли би поглянути на тих, хто намагається навчати Його змінювати те, що Він сказав.
Дійсно правда, що якщо ви відкидаєте Слово, чи розглядаєте його без Слова, то ви маєте не що інше, як просто хліб і вино. Але якщо до них додано Слово, як це і мусить бути, то Ним ви маєте правдиве тіло і кров Христові. Бо як вуста Христові промовляють про це, так воно і є, оскільки Він ніколи не обманює і нікого не вводить в оману».
Тому легко відповісти на різноманітні запитання, що ставлять людей у замішання в даний час, наприклад: «Чи може навіть порочний священик служити і відправляти Таїнство?» та інші запитання, на кшталт цього. Бо тут ми приходимо до висновку і стверджуємо: навіть якщо відвертий негідник приймає чи відправляє Причастя, це Таїнство залишається правдивим, тобто людина споживає правдиве тіло і правдиву кров Христові, так само, як у випадку, коли воно [споживається чи] відправляється належним чином. Бо воно засноване не на святості людей, але на Слові Божому. І як жоден святий на землі, жоден ангел на небі не може перетворити хліб і вино в тіло і кров Христові, так і ніхто не може змінити чи переробити його [Причастя], навіть якщо його використовують негідно.
Бо Слово, через яке це стало Причастям і було запроваджене, не стає фальшивим через людину чи її невірство. Бо Бог не каже: «Якщо ви віруєте чи гідні, то споживайте Моє тіло і Мою кров, але Він каже: «Візьміть, споживайте Пийте усі», «Це є тіло Моє Це є кров Моя» І також: «Це чиніть» (а саме те, що я роблю зараз, запроваджую, даю і зобов'язую вас споживати).
Це рівнозначно тому, щоб сказати: «Неважливо, гідні ви чи негідні, ви маєте тут Його тіло і кров силою і чеснотою цих слів, котрі додаються до хліба і вина». Зверніть увагу і запам'ятайте це добре. Бо на ці слова спираються всі наші засади, весь наш захист і запобігання від усіх хиб і помилок, котрі будь-коли виникали чи ще можуть виникнути».
До цього місця був Великий Катехізис, у якому встановлюється з Божого Слова правдива присутність тіла і крові Христових; і так само вона розуміється не лише щодо віруючих і гідних, але й щодо невіруючих і негідних.
Але окільки цей високоосвічений муж [доктор Лютер, герой просвітлений незрівняними та найвідміннішими дарами Святого Духа] передбачив, що по його смерті дехто запідозрить те, що він відійшов від вищезгаданої доктрини та інших християнських статей, то він додав таке твердження до Великого Віросповідання:
«Через те, що я бачу, що з плином часу намножиться все більше сект і помилок, і що гніву та злості сатани кінця не видно, то для того, щоб із цього часу впродовж мого життя і по моїй смерті, щоб дехто з них не підтримував себе мною і для того, щоб вони не зміцнювали своїх помилок, фальшиво цитуючи мої писання, як це вже починають робити сакраментаріани та перехрищенці, то я в цьому писанні, перед Богом і всім світом, сповідую мою віру, пункт за пунктом [про всі статті нашої релігії].
У ньому я маю намір залишатися до моєї смерті і в нім (і хай Бог допоможе мені в цьому!) відійти з цього світу і з'явитися перед судовим престолом Ісуса Христа. І якщо по моїй смерті будь-хто скаже: «Якби д-р Лютер жив тепер, то він навчав би і притримувався б цієї або тієї статті по-іншому, бо він не достатньо розважив про неї». Проти цього я кажу тепер, як і тоді, тоді, як і тепер, що Божою благодаттю я найстаранніше знову і знову порівнював всі ці статті із Писанням [дослідив їх не одного разу, але дуже часто, відповідно до стандарту Святого Писання], і часто я їх проходив і змагатимуся за них так само впевнено, як я зараз змагаюся за Таїнство Вівтаря. Я не п'яний або необачний. Я знаю, що кажу. Я також усвідомлюю про відповідальність, що я її маю при приході Господа Христа на останній суд.
Тому хай ніхто не витлумачує це як жест або пусту балачку. Для мене це серйозно, тому що, Божою благодаттю, я досить добре вивчив сатану. Якщо він може перекручувати або переплутувати Боже Слово, то що він витворить тоді з моїми словами або зі словами інших людей?»
Після цього протесту, святої пам'яті, д-р Лютер представляє серед інших статей також цю: «У такий само спосіб я також кажу і сповідую» (каже він) «про Таїнство Вівтаря, що там тіло і кров Христові по-правді споживаються вустами та п'ються у хлібі та вині, навіть якщо священики [служителі], які дають її [Господню Вечерю] або ті, хто приймає її, не вірують або зловживають нею по-іншому. Бо вона не залежить від віри або невірства людей, але від Божого Слова і припису, хіба що вони перше змінять Боже Слово і припис, і витлумачуватимуть його по-іншому, як це роблять вороги цього Таїнства сьогодні, у яких, звичайно, немає нічого іншого, окрім хліба та вина. Бо у них також немає Слова і призначеного припису Божого, але вони перекрутили його і змінили його відповідно до своєї власної примхи».
Д-р Лютер (який, звичайно, краще від інших розумів правдиве і належне значення Ауґсбурзького віросповідання, і який постійно, аж до самого кінця, твердо на ньому залишався і захищав його) незадовго до своєї смерті, з великим запалом, повторив у своєму останньому віросповіданні свою віру про цю статтю, де він пише таким чином: «Я зараховую сакраментаріан і фанатиків до однієї купи, куди вони і належать, та усіх тих, хто не віруватиме у те, що хліб у Господній Вечері є Його правдивим природним тілом, яке безбожні люди, такі, як сам Юда, приймали своїми вустами, так само, як це робив і св. Петро, і всі [інші] святі. Той, хто в це не віруватиме (кажу я) хай мене покине і не сподівається зі мною ні на яку спільноту. Іншого вибору немає [це моя точка зору, яку міняти я не збираюся]».
З цих пояснень і особливо з пояснення доктора Лютера, як головного учителя Ауґсбурзького віросповідання, кожна розумна людина, якщо вона прагне правди і миру, може безсумнівно збагнути те, що завжди було належним смислом і розумінням Ауґсбурзького віросповідання щодо цієї статті.
Бо причиною того, чому на додаток до висловів Христа і св. Павла: (що хліб у Вечері «є тіло Христове» або «спільнота тіла Христового») використовуються також і такі форми: «під хлібом», «з хлібом», «у хлібі» [«тіло Христове є присутнім і пропонується»], є та, щоб ними можна було відкинути папістське переосуществлення і, щоб можна було зазначити таїнственний союз незмінної сутності хліба і тіла Христового.
Так само вислів «Слово сталося тілом» (Івана 1:14) повторюється і пояснюється еквівалентними висловами: «Слово перебувало між нами», і так само (Кол. 2:9): «В Ньому тілесно живе вся повнота Божества», також (Дії 10:38): «Бог був із Ним»; також (2 Кор. 5:19): «Бог у Христі», і їм подібним; а саме, що божественна сутність не змінюється на людську природу, але дві природи незмінно є особово поєднаними. [Ці фрази повторюють вищезгаданий вислів Івана і проголошують про те, що втіленням божественна сутність не перетворюється у людську природу, але що дві природи є особово без змішання поєднаними.]
І справді багато видатних давніх учителів: Юстин, Кіпріан, Августин, Лев, Гелазій, Золотоустий та інші, використовували це порівняння слів Христового заповіту: «Це тіло Моє», таким чином, а саме, що так, як у Христі дві окремішні, незмінні природи є невіддільно поєднаними, так і в Святій Вечері дві суті, природний хліб і правдиве природне тіло Христове, є присутніми тут разом, на землі, у призначеному роздаванні Таїнства.
Хоча цей союз тіла і крові Христових з хлібом і вином не є особовим союзом, таким, як союз двох природ у Христі, але таїнственним союзом, як його називає д-р Лютер і наші богослови у часто згадуваних Статтях Згоди [Формулі Злагоди] 1536 року та в інших місцях, якими вони хотіли проголосити, що, хоча вони також використовують форми «у хлібі», «під хлібом», «з хлібом», все-таки слова Христові вони приймають належно, так, як вони звучать, і розуміють це твердження, тобто слова Христового заповіту «Це тіло Моє», не як образний вислів, але як незвичайний вислів.
Бо Юстин каже так: «Це ми одержуємо не як звичайні хліб і звичайний напій; але так як Ісус Христос, наш Спаситель, через Слово Боже став плоттю, і задля нашого спасіння також мав плоть і кров, то ми віруємо, що їжа, благословенна Ним Словом і молитвою, є тілом і кров'ю нашого Господа Ісуса Христа».
Доктор Лютер також у своєму Великому і особливо в останньому своєму Сповіданні про Господню Вечерю з великою серйозністю і запалом захищає ту саму форму вислову, яку Христос вжив за першою Вечерею.
Бо через те, що д-ра Лютера треба вважати за найвизначнішого вчителя церков, які визнають Ауґсбурзьке віросповідання, чия ціла доктрина в підсумку та сутності була вміщена у статтях часто тут згадуваного Ауґсбурзького віросповідання, і була представленою імператорові Карлові V, то належне розуміння і смисл названого Ауґсбурзького віросповідання не може і не повинен бути виведеним належніше і правильніше ні з якого іншого джерела, ніж як із доктринальних і полемічних писань д-ра Лютера.
І справді, саме ця точка зору, щойно процитована, основується на єдиній твердій, непорушній і безперечній скелі правди зі слів запровадження у святому, божественному Слові, і його таким чином розуміли, навчали та поширювали святі євангелісти і Апостоли, та їхні учні.
Бо через те, що наш Господь і Спаситель Ісус Христос про Якого, як про нашого єдиного Учителя, була дана з небес усім людям ця урочиста заповідь: «Його слухайтеся», не є простою людиною або ангелом, але також не лише правдивим, мудрим і могутнім, але й самою вічною правдою, і самою мудрістю, Всемогутнім Богом, Який дуже добре знає те, що і як Він повинен говорити, і Який також може могутньо діяти та здійснювати все, що Він думає і обіцяє, як це Він каже (Луки 21:33): «Небо й земля проминуться, але не минуться слова Мої!» Також (Мт. 28:18): «Дана Мені всяка влада на небі й на землі».
Через те, що цей правдивий Господь, наш Творець і Викупитель Ісус Христос, після Господньої Вечері, коли Він щойно починав Свої гіркі страждання і смерть за наші гріхи, у той останній сумний час, з великою розважливістю і урочистістю у запровадженні цього найпревелебнішого Таїнства (яке повинне було використовуватися аж кінця світу з великою побожністю та послухом [і покірністю], і мало бути постійним нагадуванням про Його гіркі страждання та смерть, і про всі користі, знаком [і підтвердженням] Нового Заповіту, втіхою всіх стражденних сердець і твердим союзом та засобом спільноти християн з Христом, їхнім Головою, і один з одним), у встановленні та запровадженні Святої Вечері промовив ці слова про хліб, який Він поблагословив і дав [Своїм учням]: «Прийміть, споживайте, це тіло Моє, що за вас видається», і про чашу вина: «Це кров Моя Нового Заповіту, що за багатьох проливається на відпущення гріхів»,
то ми зобов'язані тлумачити і пояснювати ці слова вічного, правдивого і всемогутнього Сина Божого, нашого Господа, Творця і Викупителя Ісуса Христа, не як алегоричні, метафоричні, образні вислови, що може відповідати нашому розумові, але у простій вірі і в належному послухові ми повинні приймати ці слова так, як вони звучать, у їхньому належному і простому смислі, і ми не повинні дозволити собі бути відведеними від них [від цього виразного заповіту Христового] ніякими запереченнями або людськими суперечливостями, які виплітаються із людського розуму, незалежно від того, наскільки чудовими вони розуму не видавалися б.
Навіть тоді, коли Авраам почув Боже Слово про жертвування свого сина, то хоча в нього справді були причини, достатні для того, щоби ставити під сумнів те, чи ці слова треба розуміти відповідно до букви, а чи в поміркованому або м'якому тлумаченні через те, що вони суперечили не лише всьому розуму, але і божественному та природному законові, але й також головній статті віри про обіцяне Насіння, Христа, Який повинен був народитися від Ісаака, та все-таки, як і раніше, коли йому було дано обітницю про блаженне Насіння від Ісаака (хоча його розумові вона видавалася неможливою), він віддав Богові честь правди, і з найбільшою упевненістю прийшов до висновку та повірив, що Бог міг зробити те, що обіцяв. Тому тут він також розуміє і вірує в Боже Слово та заповідь просто і чітко, так, як вони звучать, відповідно до букви і віддає цілу справу божественній всемогутності і мудрості, які, як йому відомо, мають набагато більше способів і шляхів сповнювати обітницю про Насіння від Ісаака, аніж це може збагнути людина з її сліпим розумом.
Таким чином, з усією покірністю та послухом, ми також повинні просто вірувати простому, твердому, чіткому і важливому слову і заповіді нашого Творця і Викупителя, без сумніву і суперечок про те, чи воно може узгоджуватися з нашим розумом або видаватися можливими. Бо ці слова промовив Той Господь, Який є Самою необмеженою мудрістю та правдою, і все, що Він обіцяє, Він також може виконати та здійснити.
Тепер всі обставини запровадження Святої Вечері свідчать про те, що ці слова нашого Господа і Спасителя, Ісуса Христа, які самі по собі є простими, зрозумілими, чіткими, твердими і безсумнівними, не можуть і не повинні розумітися інакше, як у їхньому звичайному, належному і звичному значенні. Бо через те, що Христос дав цю заповідь [про споживання Його тіла тощо] за Його столом і за Вечерею, то немає жодного сумніву про те, що Він говорить про реальний, природний хліб і про природне вино, як також споживання і пиття вустами, так що там метафори, тобто зміни у значенні слова «хліб», так наче тіло Христове є якимось духовним хлібом або духовною їжею для душ, бути не може.
Також Сам Христос піклується про те, щоби не було ніякої метонімії, тобто щоби не було зміни у значенні таким само чином і у слові «тіло», і що Він не говорить про знак для Свого тіла або про символ чи образне тіло, або про чесноту Його тіла і користі, які Він заслужив жертвою Свого тіла [для нас], але про Своє правдиве, сутнісне тіло, яке Він видав за нас на смерть, і про Свою правдиву, сутнісну кров, яку Він пролив за нас на дереві [вівтарі] хреста на відпущення гріхів.
Справді, тепер немає такого певного і вірного тлумача слів Ісуса Христа, як Сам Господь Ісус, Який найкраще розуміє Свої слова, Своє серце і Свою думку, і Який є наймудрішим і всезнаючим для їхнього пояснення; Який тут, як і в складанні Своєї останньої волі і заповіту, та Свого віковічного заповіту та союзу, як і в інших місцях [представлення і підтвердження] всіх статей віри, і в запровадженні всіх інших ознак заповіту і благодаті або Таїнств, як [наприклад] обрізання, різноманітних жертв у Старому Заповіті і святого Хрищення, використав не алегоричні, але цілковито належні, прості, безсумнівні та чіткі слова.
І для того, щоб не виникало непорозуміння зі словами «що за вас видається», «що за вас проливається», Він зробив чітке пояснення. Він також дозволив Своїм учням перебувати у простому належному розумінні і заповів їм, щоби вони навчили всі народи дотримуватися того, що Він заповів їм, Апостолам.
Тому всі три євангелісти (Мт. 26:26; Мр. 14:22; Лк. 22:19) і св. Павло, який прийняв це [запровадження Господньої Вечері] після вознесіння Христового [від Самого Христа] (1 Кор. 11:24), одностайно, тими ж само словами і складами про освячений та розданий хліб повторюють ці виразні, чіткі, тверді та правдиві слова Христові: «Це тіло Моє»; всі разом однаково, без жодного іншого пояснення [тропа, образу] і відхилення.
Тому немає сумніву, що також у інших частинах Таїнства ці слова Луки та Павла: «Ця чашаНовий Заповіт у Моїй крові», не можуть мати жодного іншого значення, окрім того, яке дають св. Матвій і св. Марко: «Це (а саме, те що ви п'єте вустами), є Моя кров Нового Заповіту», якою Я установлюю, запечатую та підтверджую з вами, люди, Мій заповіт і Новий Заповіт, а саме прощення гріхів.
Тож також повторення, підтвердження і пояснення Слова Христового, які робить св. Павло (1 Кор. 10:16), де він пише таке: «Чаша благословення, яку благословляємо, чи не спільнота то крови Христової? Хліб, який ломимо, чи не спільнота він тіла Христового?» має розважатися з усією старанністю та серйозністю [точно], як особливо чітке свідчення про правдиву, реальну, сутнісну присутність і роздавання тіла і крові Христових у Вечері. З цього ми чітко дізнаємося про те, що не лише чаша, яку Христос поблагословив за першою Вечерею, і не лише хліб, який Христос поламав і роздав, але також і те, що ми ламаємо і благословляємо є спільнотою тіла і крові Христових, так що всі, хто їсть цей хліб і пє з цієї чаші, правдиво приймає і є причасником правдивих тіла і крові Христових.
Бо якби тіло Христове не було присутнім, і якби ним причащалися не правдиво і не сутнісно, а лише відповідно до його сили та дієвості, то хліб не був би спільнотою тіла, але мусив би називатися спільнотою Духа, силою і користями Христовими, як про це сперечається і доводить Апологія.⁴⁹
І якщо Павло говорить лише про духовну спільноту тіла Христового через віру, як це місце перекручують сакраментаріани, то він не казав би, що хліб, але що дух або віра є спільнотою тіла Христового. Але коли він каже, що хліб є спільнотою тіла Христового, а саме, що всі, хто причащаються посвяченим хлібом, також стають причасниками тіла Христового, то по правді він мусить говорити не про духовне, але про таїнственне причастя або причастя вустами тіла Христового, яке є спільним і для благочестивих, і для безбожних християн [християн тільки за назвою].
Як також причини та обставини цього цілого проголошення св. Павла показують, що він відлякує і застерігає тих, що їдять із пожертв ідольських і мають спільноту з поклонінням дияволу, але все одно йдуть до столу Господа і стають причасниками тіла і крові Христових, що вони не повинні приймати тіла і крові Христових на суд та на осудження самих себе. Бо через те, що всі ті, що є причасниками посвяченого та поламаного хліба у Вечері, також мають спільноту з тілом Христовим, то св. Павло справді не може говорити про духовну спільноту з Христом, якою не може зловживати жодна людина, і про яку також не треба нікого застерігати.
Тому також наші дорогі отці і попередники, такі, як Лютер та інші чисті вчителі Ауґсбурзького віросповідання, пояснюють цей вислів Павла такими словами, які перебувають у найповнішій гармонії зі словами Христовими, коли вони писали: «Хліб, який ми ламаємо, є розданим тілом Христовим або поширеним [переданим] тілом Христовим, розданим тим, хто приймає поламаний хліб».
У цьому простому добре обґрунтованому поясненні цього славетного вчення (1 Кор. 10) ми одностайно перебуваємо і справедливо вражені тим, що дехто є таким сміливим, що наважується цитувати це місце, яке вони особисто вживали проти сакраментаріан, і тепер вживають його за основу для своєї помилки про те, що у Вечері тілом Христовим причащаються тільки духовно. [Бо вони говорять таким чином:] «Хліб є спільнотою тіла Христового, тобто тим, чим ми маємо цю спільність з тілом Христовим (яка є Церквою), або ж є засобом, яким ми, віруючі люди, є об'єднані з Христом, так само як Слово Євангелія є засобом, що осягається вірою, через який ми є духовно об'єднаними з Христом і поєднуємося у тіло Христове, яке є Церквою».
Бо то не лише благочестиві, побожні і віруючі християни, але також негідні, безбожні лицеміри, такі, як Юда і його спільники, які не мають духовної спільноти з Христом, але йдуть до столу Господнього без правдивого покаяння і навернення до Бога, і приймають вустами у Таїнстві правдиве тіло і [правдиву] кров Христові і своїм негідним споживанням і питтям тяжко грішать проти тіла і крові Христа, як про це виразно навчає св. Павло. Бо він каже (1 Кор. 11:27): «Тому то, хто їстиме хліб цей чи питиме чашу Господню негідно», той грішить не лише проти хліба і вина, не лише проти знаків або символів і представництва тіла і крові, але «буде винний супроти тіла та крови Господньої», які присутні там [у Святій Вечері], які він не шанує, якими він зловживає і які він зневажає, як юдеї, які по правді вчинили насилля над тілом Христовим і вбили Його. Так само це місце одностайно розуміли і пояснювали давні християнські отці.
Отже, через це є подвійне споживання плоті Христової, одне «духовне», про яке особливо згадує Христос (Ів. 6:54), яке не відбувається жодним іншим чином, аніж як з Духом і вірою, у проповідуванні та розважанні про Євангеліє, так само як і в Господній Вечері, і саме по собі є корисним та цілющим і необхідним у всі часи для спасіння усім християнам. Без нього духовне причастя і таїнственне або ж споживання вустами у Вечері, є не лише не цілющим, але й навіть шкідливим і причиною осуду.
Але це духовне споживання є нічим іншим, як вірою, а саме: слуханням Слова Божого (в якому Христос, правдивий Бог і правдивий чоловік, є представлений разом із усіма Його користями, які Він для нас здобув Своєю плоттю, виданою за нас на смерть, і Своєю кров'ю, пролитою за нас, а саме, Божою благодаттю, прощенням гріхів, праведністю і вічним життям), щоб ми отримували його з вірою і привласнювали собі, та у втісі, що в нас є благодатний Бог і вічне спасіння заради Господа Ісуса Христа, з чіткою впевненістю і довірою впевнено покладалися на це і перебували в ньому у всіх бідах і спокусах.
Інше споживання тіла Христового є вустами або таїнственним, де у Святій Вечері правдиві, сутнісні тіло і кров Христові приймаються і причащаються усіма, хто їсть і пє у Вечері освячені хліб і вино, віруючими, як незмінну обітницю та запевнення про те, що їхні гріхи є дійсно прощеними, а Христос проживає і є дієвим у них, а невіруючими на їхній суд і осуд.
Цьому виразно навчають ті слова Христа, коли за столом і в час Вечері Він пропонує Своїм учням природний хліб і природне вино, які Він називає Своїм правдивим тілом і правдивою кров'ю і на додаток каже: «Споживайте і пийте». Таку заповідь, з огляду на обставини, справді не можна зрозуміти по-іншому, окрім як про споживання і пиття вустами, а не у вульгарний, плотський, капернаїтський спосіб, але все ж таки надприродним, неосяжним чином. 65 До цього інша заповідь додає ще інше, духовне споживання, коли Господь Христос каже далі: «Робіть це на спомин про Мене», де Він вимагає віри (яка є духовним причастям у Христовому тілі).
Тому всі давні християнські учителі виразно і у повній гармонії з цілою святою Християнською Церквою навчали, відповідно до цих слів і пояснення св. Павла, що тіло Христове не лише приймається духовно вірою, що відбувається також без вживання Таїнства, але й також вустами, не лише віруючими та благочестивими, але й також негідними, невіруючими, фальшивими та нечестивими християнами. Через те, що це є надто довгим для переповідання тут, ми пошлемо християнського читача, заради стислості, до повніших писань наших богословів.
Звідси очевидним є те, наскільки несправедливо та злісно сакраментаріанські фанатики⁵⁰ висміюють Христа, св. Павла і всю Церкву, називаючи це причастя вустами і причастя негідних, duos pilos caudae equinae et commentum, cujus vel ipsum Satanam pudeat, як також доктрину про величність Христа, excrementum Satanae, quo diabolus sibi ipsi et hominibus illudat, тобто вони говорять про це так жахливо, що благочестивий християнин повинен соромитися це навіть перекладати.
Але ми мусимо також чітко зазначити про те, хто саме є негідним гостем на цій Вечері, а саме: ті, що йдуть до цього Таїнства без правдивого покаяння і жалю за свої гріхи, та без правдивої віри і доброго наміру удосконалити своє життя, і своїм негідним споживанням тіла Христового підпадають під тимчасові та вічні покарання, і є винними проти тіла і крові Христових.
Бо християни слабкої віри, сором'язливі і схвильовані, які через величину і кількість їхніх гріхів є нажаханими і думають, що у цій великій нечистоті, вони не є гідними цього дорогоцінного скарбу і користей Христових, і які відчувають і оплакують свою слабкість віри, та зі щирого серця бажають того, щоб вони могли служити Богові сильнішою, радіснішою вірою і чистішим послухом, є правдивими гідними гостями, для яких це високопревелебне Таїнство [і святий банкет] запроваджено і призначено.
Як Христос каже (Мт. 11:28): «Прийдіть до Мене, усі струджені та обтяжені, і Я вас заспокою!» Також (Мт. 9:12): «Лікаря не потребують здорові, а слабі!» Також (2 Кор. 12:9): «Сила Моя [Божа] здійснюється в немочі». Також (Рим. 14:1): «Слабого в вірі приймайте» (в. 3): «Бог-бо прийняв його». «Щоб кожен, хто вірує в Нього», чи в нього віра сильна, а чи слабка,«мав вічне життя» (Ів. 3:15 і далі).
А гідність не залежить від великої чи малої слабкості віри, але від заслуги Христової, якою насолоджувався стражденний батько малої віри (Марка 9:24), як і Авраам, Павло та інші, у яких була радісна і сильна віра.
До цього місця ми говорили про правдиву присутність і подвійне причащання тілом і кров'ю Христовими, яке відбувається або вірою духовно, або також вустами, і гідними, і негідними [останнє відбувається у гідних і негідних].
Через те, що також постало непорозуміння і розбрат посеред деяких учителів Ауґсбурзького віросповідання про освячення і про загальне правило, а саме, що «ніщо не є Таїнством без призначеного вживання», то ми також про цю справу зробили братнє і одностайне проголошення один одному такого смислу, а саме:
що не слово або діло людини чинять правдиву присутність тіла і крові Христових у Вечері, чи то заслуга служителя чи споживання і пиття або віра причасників, але що все це має приписуватися винятково силі Всемогутнього Бога і запровадженню та приписові нашого Господа Ісуса Христа. [Але все, що ми представляємо у Вечері Христовій має приписуватися абсолютно і цілковито силі і Слову Всемогутнього Бога і запровадженню тощо].
Бо правдиві та всемогутні слова Ісуса Христа, які Він промовив на першому запровадженні, були дієвими не тільки за першою Вечерею, але вони тривають, мають владу, діють і є все ще дієвими [їхня сила, влада та дієвість тривають і допомагають навіть донині]. Так що всюди, де святкується Вечеря відповідно до запровадження Христового, і вживаються Його слова, від сили та дієвості слів, які Христос промовив за першою Вечерею, тіло і кров Христові є по правді присутніми, розданими та одержуваними. Бо там, де дотримується Його запровадження і Його слова промовляються над хлібом і чашею [вином], і де освячені хліб і чаша [вино] роздаються, там Сам Христос через промовлені слова є все ще діяльним через перше запровадження, через Своє Слово, яке Він бажає, щоб воно там повторювалось.
Як каже Золотоустий у проповіді про страсті: «Сам Христос готує цей стіл і благословляє його. Бо жодна людина не чинить хліб і вино, поставлені перед нами, тілом і кров'ю Христа, але це робить Сам Христос за нас розп'ятий. Ці слова промовляються вустами священика, але Божою силою і благодаттю присутні елементи є освяченими у Вечері Словом, де Він промовляє: «Це тіло Моє». І так само, як слова (Буття 1:28): «Плодіться й розмножуйтеся, і наповнюйте землю» були промовлені лише один раз, але є завжди дієвими у природі, так, що вона є плідною і розмножується, так само і це проголошення [Це тіло Моє, це кров Моя] було промовлено одного разу, але навіть до цього дня і до Його приходу воно є дієвим і чинить так, що у Вечері церков є присутніми Його правдиве тіло і кров».
Лютер також [пише про цей само предмет у такий само спосіб], (том. vi., вид. Єни, стор. 99): «Саме Його заповідь і запровадження спроможні і чинять те, що ми даємо і одержуємо не просто хліб і вино, але Його тіло і кров, як це кажуть Його слова: «Це тіло Моє» і т. д. «Це кров Моя» і т. д. Не наше діло або проголошення, але заповідь і припис Христа чинять хліб тілом, а винокров'ю, від початку першої Вечері аж до кінця світу, а через нашу службу і служіння вони щоденно роздаються».
Також (том ііі., Єна, стор. 446): «Так само і тут, навіть якби я сказав над усім хлібом: «Це Христове тіло», то звідси, звичайно, нічого не випливло б, але коли ми скажемо, відповідно до Його запровадження і заповіді, у відправі Святої Вечері: «Це тіло Моє», то це Його тіло, не через наше проголошення або промовлене слово [через те, що ці слова діють тоді, коли вимовляються], але через Його заповідь що Він так заповів нам говорити і робити, та поєднав Свою заповідь і дію з нашим проголошенням».
І справді, у відправі Святої Вечері слова запровадження повинні виголошуватися або співатися привселюдно [перед церквою], виразно і чітко, і жодним чином не повинні пропускатися [і це з багатьох найважливіших причин.
По-перше,] для того, щоб виявлявся послух заповіді Христовій: «Робіть це» [щоб, таким чином, не пропускалося те, що робив Сам Христос у Святій Вечері],
І [по-друге] щоби віра слухачів про природу і плід цього Таїнства (про присутність тіла і крові Христових, про прощення гріхів і всі користі, які були куплені смертю і пролиттям крові Христової та даруються нам у Христовому заповіті) міг бути збудженим, зміцненим і підтвердженим Христовим Словом,
і [окрім того] щоб елементи хліба і вина могли бути освяченими для цього святого використання, для того щоб тіло і кров Христові могли з ними даватися для їжі та пиття [щоб з ними пропонувалося тіло Христове для їжі, а Його кров для пиття], як проголошує Павло (1 Кор. 10:16): «Чаша благословення, яку ми благословляємо», що відбувається ніяким іншим чином, окрім як через повторення і цитування слів запровадження.
Але все-таки це благословення, або переказ слів Христового запровадження, не робить саме Таїнства, якщо ціла дія Вечері, так як вона була запроваджена Христом, не дотримується, як [наприклад] тоді, коли освячений хліб не роздається, не приймається і ним не причащаються, але його ховають, приносять у жертву або носять довкола.
Але заповідь Христова: «Робіть це», яка охоплює цілу дію або відправлення у цьому Таїнстві, а саме: що у зібранні християн хліб і вино беруться, освячуються, роздаються і приймаються, тобто споживаються і п'ються, і таким чином виявляється Господня смерть, повинна дотримуватися невіддільно і непорушно, як також св. Павло представляє перед нашими очима цілу дію ламання хліба або роздавання і прийняття (1 Кор. 10:16).
[Тепер перейдімо також до другого пункту, про який трошки було згадано раніше]. Для того щоб зберегти цю правдиву християнську доктрину про Святу Вечерю, і для того, щоб уникнути і викинути різноманітні ідолопоклонницькі зловживання та спотворення цього заповіту, то було виведене зі слів запровадження таке корисне правило і стандарт: «Ніщо не має природи Таїнства поза використанням, запровадженим Христом» або «поза божественно запровадженою дією». Тобто: «Якщо запровадження Христове не дотримується так, як Він те запровадив, то немає ніякого Таїнства». Цього не можна відкидати ніяким чином, але треба до цього спонукати і цього дотримуватися у церквах Божих.
І використання або дія тут не означають головним чином віру, як також не лише причащання вустами, але цілу зовнішню, видиму дію Господньої Вечері, запровадженої Христом. [Для цього по правді потрібні] освячення, або слова запровадження, роздавання та прийняття, або причащання вустами [жування] освяченого хліба і вина, і подібним чином причащання тілом і кров'ю Христовими.
А поза цим використанням, коли у папській месі хліб не роздається, але підноситься або закривається, носиться довкола, і виставляється для поклоніння, то це не треба вважати за Таїнство. Так само як і вода Хрищення, якщо вона вживається для освячення дзвонів або зцілення від прокази, або якимось іншим чином представляється у богослужінні, не є Таїнством Хрищення. Бо від початку [відродження Євангелія] це правило було складеним для протиставлення цим папістським зловживанням, як це пояснено самим д-ром Лютером (том iv., видання Єни).
Але ми мусимо, окрім усього іншого, також звернути увагу на те, що сакраментаріани хитро та нечестиво перекручують це корисне і необхідне правило для того, щоб заперечувати правдиву, сутнісну присутність і причастя вустами тілом Христовим, яке відбувається тут, на землі, однаково гідними та негідними, і витлумачують це як таке, що стосується до використання вірою, тобто духовним та внутрішнім використанням віри, так наче у негідних немає Таїнства, а причастя тілом відбувається тільки духовно через віру, або наче віра чинить тіло Христове присутнім у Святій Вечері, і таким чином негідні, невіруючі лицеміри насправді не приймають тіла Христового.
Отже, тепер не наша віра чинить Таїнство, а лише правдиве Слово та запровадження нашого Всемогутнього Бога і Спасителя, Ісуса Христа, які завжди є і залишаються дієвими у Християнській Церкві, і воно не стає недійсним або недієвим через гідність або негідність служителя, ані невірство того, хто його приймає. Так само, як Євангеліє, навіть хоча безбожні слухачі не вірують в нього, тим не менше є і залишається правдивим Євангелієм, але не діє у невіруючих на спасіння. Тож чи ті, що приймають Таїнство, вірують, чи не вірують, Христос, тим не менше, залишається вірним Своїм словам, коли каже: «Прийміть, споживайте, це тіло Моє», і Він здійснює це не нашою вірою, але Своєю всемогутністю.
І, відповідно, згубною та безсоромною помилкою є та, що дехто з лукавого перекручення цього знайомого правила, приписують більше нашій вірі, яка [на їхню думку] сама чинить присутнім і причащається тілом Христовим, аніж всемогутності нашого Господа і Спасителя Ісуса Христа.
Про те, що стосується різноманітних уявних причин і марнотних контраргументів сакраментаріан про сутнісні та природні властивості людського тіла, вознесіння Христового, Його відходу з цього світу тощо, то все це було раз і назавжди повністю і детально спростовано з Божого Слова д-ром Лютером у його полемічних писаннях: «Проти небесних пророків»,⁵¹ «Щоб ці слова: «Це тіло Моє» стояли непохитно»,⁵² як також у його «Великому»⁵³ і «Малому Віросповіданні про Святу Вечерю»⁵⁴ [виданих кілька років потому] та інших його творах, і через те, що від часу його смерті ніяких успіхів підробними духами досягнуто не було, то, заради стислості, ми будемо до того звертатися і на те посилатися.
Бо ми ані хочемо, ані можемо, ані повинні собі дозволяти бути зведеними думками людської мудрості, якої б влади, а чи зовнішнього вигляду вони не мали б, від простого, виразного і чіткого смислу Слова і заповіту Христового до дивної точки зору, іншої, ніж це озвучують слова, але що у відповідності із тим, що було вище зазначено, ми розуміємо і віруємо цьому просто.
Аргументи, на основі яких ми перебуваємо в цій справі, ще відколи розпочалася суперечка про цю статтю, є такими ж, які від самого початку представив сам д-р Лютер⁵⁵ проти сакраментаріан такими словами: «Аргументи, на які я опираюся у цій справі є такими:
1. Першою є ця стаття нашої віри: Ісус Христос є сутнісний, природний, правдивий, досконалий Бог і чоловік в одній Особі, неподілений і нероздільний.
2. Друга, що Божа правиця є повсюди.
3. Третя, що Боже Слово не є фальшивим і не обманює.
4. Четверта, що Бог має і знає про багато способів перебування в будь-якому місці, а не лише один-єдиний, про який легковажно балакають фанатики, і який філософи називають локальним».
Також: «Єдине тіло Христове [каже Лютер] має трискладовий спосіб або три способи перебування будь-де.
Перший, зрозумілий, тілесний спосіб, такий, як Він у тілі ходив по землі, коли, відповідно до Свого розміру, Він чинив і займав місце [був обмежений визначеними місцями]. Цей спосіб Він все ще може використовувати, коли тільки Він забажає, як це Він робив по Своєму воскресінні і використовуватиме Останнього Дня, як каже Павло (1 Тим. 6:15): «Що Його свого часу покаже блаженний і єдиний міцний, Цар над царями та Пан над панами», І до Колосян (3:4) він каже: «Коли з'явиться Христос, наше життя». Таким чином, Він не є в Богові або з Отцем, ні на небесах, як це сниться диким духам, тому що Бог не є тілесним простором або місцем. І про це свідчать місця в Писанні, які цитують фанатичні духи, як Христос покинув світ і пішов до Отця.
По-друге, неосяжний, духовний спосіб, відповідно до якого Він не займає і не чинить місця, але проникає у всі створіння, відповідно до Його [найсвобіднішої] волі, як-от, якщо зробити недосконале порівняння, мій зір проникає крізь повітря, світло або воду і не займає або не чинить місця; як звук або тон проникає крізь повітря або воду, дошку або стіну, і також не займає і не чинить місця; так само як світло і тепло проникають крізь воду, повітря, скло, кришталь і їм подібне, і перебувають у них, але не чинять і не займають місця; багато більше подібного [можна було би привести багато порівнянь цієї справи]. Цей спосіб Він використав тоді, коли воскрес із закритої [і запечатаної] гробниці, і пройшов крізь замкнені двері [до Своїх учнів], і в хлібі та у вині у Святій Вечері, і як вірують, коли Він народився від Своєї матері [пресвятої Діви Марії].
По-третє, божественний, небесний спосіб, через те, що Він є однією Особою з Богом, відповідно до якого, звичайно, всі створіння повинні бути набагато більше проникні і присутні для Нього аніж у другому способі. Бо якщо, відповідно до того, другого способу, Він може так бути в створіннях і з творіннями, що вони не відчувають, не доторкуються, не обмежують і не осягають Його, то наскільки дивніше Він є у всіх створіннях відповідно до цього звеличеного, третього способу, так, що вони не можуть Його ні обмежити, ні осягнути, а радше, що Він перед Собою представив, обмежив і осягнув їх! Бо ви мусите поміщати цей спосіб присутності Христової, оскільки Він є однією Особою з Богом, і Він перебуває поза створіннями, наскільки поза ними перебуває Бог. Бо Він є однією нероздільною Особою з Богом. Де є Бог, там також мусить бути і Він, інакше наша віра є фальшивою.
Але хто скаже або подумає про те, як це відбувається? Ми справді знаємо, що це так, тому що Він є в Богові поза всіма створіннями, і є однією Особою з Богом, але як це відбувається ми не знаємо. Ця [таємниця] є понад природою і розумом, і навіть понад розумом усіх ангелів на небесах. Це розуміє та знає тільки Бог. Тож через те, що нам це невідомо, однак це правда, то ми не повинні відкидати Його слів перед тим, як знатимемо те, яким чином можна з упевненістю довести, що тіло Христове жодним чином не може бути там, де є Бог, і що цей спосіб буття [присутності] є фальшивим. Це повинні довести фанатики; але вони здалися.
Те, що Бог має і знає ще більше способів, у яких Христове тіло є в будь-якому місці, я цим не хочу заперечувати. Але я хотів би зазначити наскільки незграбними та тупими людьми є ці фанатики, якщо вони допускають, що у тіла Христового немає більше як першого, збагненного способу. Хоча вони не можуть навіть довести того, що це суперечить нашому значенню. Бо жодним чином я не заперечуватиму, що сила Божа може впливати настільки, що одне тіло повинне водночас перебувати в певній кількості місць, навіть у тілесний, збагненний спосіб. Бо хто доведе те, що це є неможливим для Бога? Фанатики справді думають, що Бог цього зробити не може, але хто повірить їхнім думкам? Чим вони підтвердять такі думки?»
З цих слів д-ра Лютера чітко видно те, у якому смислі слово духовний використовується у наших церквах щодо цієї справи. Бо для сакраментаріан це слово (духовний) не означає нічого іншого, як духовної спільноти, коли через віру ті, що правдиво вірують, включені в Христа, Господа і стали правдивими духовними членами Його тіла.
Але коли це слово духовний використовується щодо цієї справи д-ром Лютером або нами, то ми під ним розуміємо духовний, надприродний, небесний спосіб, відповідно до якого Христос є присутнім у Святій Вечері, а не лише чинить втіху та життя у віруючих, але й також суд у невіруючих. Таким чином ми засуджуємо капернаїстські думки про вульгарну [і] плотську присутність, яку приписують нашим церквам і яку їм нав'язують сакраментаріани, всупереч нашим численним публічним свідченням. У цьому смислі ми також кажемо [бажаємо, щоб слово духовно розумілося коли ми кажемо], що у Святій Вечері тіло та кров Христові духовно приймаються, споживаються і п'ються; хоча ця участь відбувається вустами, але спосіб є духовний.
Тому наша віра у цій статті про правдиву присутність тіла та крові Христових у Святій Вечері основується на правді і всемогутності Бога, нашого Господа і Спасителя Ісуса Христа. Ці основи є достатньо міцними і надійними для того, щоб зміцнювати та установлювати нашу віру у всіх спокусах про цю статтю, і для того, щоб повалити та спростувати всі контраргументи і заперечення сакраментаріан, якими б гармонійними та правдоподібними вони не видавалися розумові. І на них християнське серце може твердо і безпечно спочивати та покладатися.
Відповідно до цього, серцем і вустами ми відкидаємо і засуджуємо як фальшиві, хибні та оманливі усі помилки, які не є у згоді, противними та такими, що опираються доктринам, вищезгаданим і основаним на Божому Слові, як-от:
1. Папістське переосуществлення, де навчається, що освячені або поблагословенні хліб і вино у Святій Вечері цілковито втрачають свою речовину і сутність і є зміненими на речовину тіла та крові Христа таким чином, що залишається лише проста форма хліба і вина, або форми без предмета, під якими форма хліба, який вже не є хлібом, але, відповідно до їхнього твердження, втратив свою природну сутність, тіло Христове є присутнім навіть поза відправою Святої Вечері, коли хліб замкнено у дарохранительницю або виставлено для показу та поклоніння. Бо ніщо не може бути Таїнством без Божої заповіді і призначеного використання, для якого воно є запровадженим у Божому Слові, як це показано вище.
2. Ми так само відкидаємо і засуджуємо всі інші папістські зловживання цим Таїнством, такі, як гидота жертви меси за живих і мертвих.
3. Також те, що, всупереч публічній заповіді і запровадженню Христовому, мирянам дається лише одна форма Таїнства, як такі ж само папістські зловживання детально спростовуються засобами Божого Слова і свідченнями давніх церков у загальному Віросповіданні і в Апології наших церков, Шмалькальдських статтях та інших писаннях наших богословів.
Але через те, що в цьому документі ми взялися особливо представити наше Віросповідання і пояснення лише про правдиву присутність тіла і крові Христових проти сакраментаріан, деякі з котрих під іменем Ауґсбурзького віросповідання ганебно пробралися у наші церкви, то ми також представимо і перерахуємо особливо тут помилки сакраментаріан для того, щоб застерегти наших слухачів, щоб вони [їх виявляли] були на сторожі проти них.
Відповідно, серцем і вустами ми відкидаємо і засуджуємо як фальшиві, хибні і обманливі всі сакраментаріанські точки зору та доктрини, які не є в згоді, противні та опираються доктринам вищепредставленим і основаним на Божому Слові:
1. Коли вони стверджують, що слова запровадження не треба розуміти просто у їхньому належному позначенні, як вони звучать, про правдиву сутнісну присутність тіла і крові Христових у Святій Вечері, але їх треба витлумачувати тропами або образними тлумаченнями в іншому новому, дивному смислі. Цим ми відкидаємо усі такі сакраментаріанські точки зору та самозаперечні поняття [деякі з яких суперечать одне одному], якими б різноманітними та багатоскладовими вони не були.
2. Також, що причастя вустами тіла і крові Христових у Святій Вечері заперечується [сакраментаріанами] і навчається навпаки, що тілом Христовим у Святій Вечері причащаються лише духовно та вірою так, що у Святій Вечері наші вуста приймають лише хліб і вино.
3. Так само, коли навчається, що хліб і вино у Господній Вечері не треба вважати більшими за знаки, якими християни повинні впізнавати один одного. Або: 4. що вони є лише образами, порівняннями і представництвами [символами, типами] далековідсутнього тіла Христового у такий спосіб, що як просто хліб і вино є зовнішньою їжею нашого тіла, так само і відсутнє тіло Христове, з Його заслугами, є духовною їжею наших душ.
5. Або що вони не є нічим більш, але знаками та нагадуванням про відсутнє тіло Христове, якими, знаками, як зовнішньою обіцянкою ми повинні запевнюватися, що віра, яка відвертається від Святої Вечері і підноситься понад усі небеса, стає там такою правдивою причасницею тіла і крові Христових, як ми у Вечері правдиво приймаємо вустами зовнішні знаки. І що таким чином запевнення і підтвердження нашої віри відбувається у Святій Вечері лише через зовнішні знаки, а не через правдиве, присутнє тіло і кров Христові, що нам пропонуються.
6. Або що у Господній Вечері сила, дієвість і заслуга далековідсутнього тіла Христового роздаються лише вірі і, таким чином, ми стаємо причасниками Його відсутнього тіла, і що у такий щойно згаданий спосіб, треба розуміти таїнственний союз щодо аналогії знаку і того, що він позначає, тобто як хліб і вино нагадують тіло і кров Христові.
7. Або що тіло і кров Христові не можуть прийматися і ними не можна причащатися, окрім як духовно вірою.
8. Так само, коли навчається, що через Його вознесіння на небеса тілом, Христос є настільки замкненим і обмеженим у визначеному місці на небесах, що з цим самим [Своїм тілом] Він не може і не буде правдиво присутнім з нами у Святій Вечері, яка святкується відповідно до запровадження Христового на землі, але що Він є так далеко звідти, як небо і земля є віддаленими одне від одного,⁵⁶ як для підтвердження цієї помилки деякі сакраментаріани навмисно та нечестиво сфальшували текст (Дії 3:21): «Який мусить зайняти небо», натомість передали це таким чином: «Його небо мусить прийняти» або «в небі», або що Він має бути обмеженим або вміщеним, так що у Своїй людській природі Він жодним чином не міг би бути з нами на землі.⁵⁷
9. Так само, що Христос не обіцяв правдивої сутнісної присутності Його тіла та крові у Його Вечері, і що Він не може і не допустить цього, тому що природа і властивість Його набутої людської природи не може цього терпіти або дозволити.
10. Так само, коли навчається, що не лише Слово і всемогутність Христова, але й віра чинить тіло Христове присутнім у Святій Вечері. Через це слова запровадження у відправі Святої Вечері деким пропускаються. Бо, хоча папістське освячення, у якому дієвість приписується промовлянню, як ділу священика, так наче воно складає Таїнство, є справедливо докоре ним і відкинутим, все-таки слова запровадження не можуть і не повинні жодним чином пропускатися у святкуванні Вечері, як це показано в попередньому проголошенні.
11. Так само, що віруючі не повинні шукати тіла Христового відповідно до слів Христового запровадження з хлібом і вином Вечері, але посилаються зі своєю вірою від хліба Святої Вечері до неба, місця, де Господь Христос є зі Своїм тілом, щоб вони могли стати його причасниками там.
12. Ми також відкидаємо доктрину про те, що невіруючі та нерозкаяні, безбожні християни, які лише носять назву Христа, але не мають вірної, правдивої, живої і спасаючої віри, одержують у Господній Вечері не тіло і кров Христові, а лише хліб і вино. І через те, що є лише два види гостей за цією небесною стравою, гідні та негідні, ми також відкидаємо це розрізнення, учинене [деякими] з негідних, а саме, що безбожні епікурейці і насмішники над Божим Словом, які є у зовнішній спільноті Церкви, у використанні Святої Вечері, не одержують тіла та крові Христових на осуд, а одержують лише хліб і вино.
13. Так само і вчення про те, що гідність полягає не лише у правдивій вірі, але в особистому приготуванні людини.⁵⁸
14. Так само, вчення, що навіть правдиво віруючі, які мають і зберігають вірну, правдиву, живу віру, але все-таки не мали вищезгаданих достатніх особистих приготувань, можуть так само, як і негідні гості, приймати це Таїнство на осуд.
15. Так само, коли навчається, що елементам або видимим формам освяченого хліба та вина треба поклонятися. Але ніхто, хіба що аріанський єретик, не може заперечувати, що Самому Христові, правдивому Богові і людині, Який є правдиво та сутнісно присутнім у Вечері у правдивому її використанні, треба поклонятися у духові і правді, як також у інших місцях, особливо там, де зібрана Його громада.
16. Ми відкидаємо і засуджуємо також усі упереджені, глумливі, богозневажницькі запитання та вислови, які представляються щодо надприродних, небесних таємниць цієї Вечері у вульгарний, плотський, капернаїстський спосіб.
Інші додаткові антитези, або ж відкинуті противні доктрини, докорені і відкинуті у попередньому проголошенні, і які, через брак часу, ми не хочемо повторювати, та будь-які точки зору та помилкові думки, які ще залишаються, можуть бути легко зрозумілими та названими з попереднього проголошення. Бо ми відкидаємо і засуджуємо все те, що не є в згоді, противне і опирається доктрині, яку ми згадали вище, і яка є до кінця основаною на Божому Слові.

³⁷Слова Кальвіна та Бези.
³⁸Цвінґлі та його послідовники.
³⁹Ауґсбурзьке віросповідання, ст. х.
⁴⁰Малий Катехізис, Таїнство Святого Причастя: 2.
⁴¹Апологія, х:54 і далі.
⁴²Там само, х:55.
⁴³Віттенберзька Злагода, яка була написана Меланхтоном.
⁴⁴Див. Corpus Reformatorum. iii.:75.
⁴⁵1 Кор. 11:27.
⁴⁶Там само 11:29.
⁴⁷Шмалькальдські статті, частина ІІІ, ст. vi.
⁴⁸Частина V., 6, 8, 10-14.
⁴⁹Стаття х.:54.
⁵⁰Теодор Беза та інші.
⁵¹1525 р.
⁵²1527 р.
⁵³1528 р.
⁵⁴1544 р.
⁵⁵У «Великому Віросповіданні про Святу Вечерю
⁵⁶Кальвін і Беза.
⁵⁷Кальвін і віттенберзькі крипто-кальвіністи.
⁵⁸Беза.